Село Канівського району розкинулось на гористій лісній місцевості. Поблизу Григорівки розташоване древнє городище Городок площею 30х36 метрів. Збереглися залишки стародавніх валів заввишки 1-1,5 метра. Все це свідчить про заселення цієї місцевості з глибокої давнини.
В період Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 років село Григорівка стало центром боїв за створення і розширення Букринського плацдарму. У вересні 1943 року радянські війська в швидкому наступі відкинули німецько-фашистських загарбників за Дніпро. Ворог намагався за всяку ціну зірвати наступ наших частин на цьому важливому водному рубежі.
В районі Переяслава першими до Дніпра підійшли танки передового загону, очолюваного генералом Зеньковичем із з’єднання генерала Рибалка. За ними підходили частини генерала Москаленка. Ворог не сподівався, що наступаючі частини Радянської Армії, які не мали спеціальних засобів для переправи, почнуть форсувати Дніпро. Партизани загону імені Чапаєва, яким командував 3. К. Приймак, разом з жителями сіл Григорівка, Зарубинці, Трахтемирів, Козинці діставали сховані або затоплені човни, знімали брами й двері від сараїв, ворота і хвіртки. З них за короткий строк були виготовлені плоти і інші засоби для переправи через Дніпро. Форсування водного рубежа проходило в трьох напрямках: проти сіл Григорівка, Зарубинці, Трахтемирів, які разом з селами Малий і Великий Букрин (Ржищівський район Київської області) увійшли в історію як села Букринського плацдарму. Круто здіймається високий правий берег Дніпра. Широка в цьому місці ріка. Переправи густо обстрілювались кулеметами і гарматами ворога.
Вдосвіта 22 вересня командир роти, яка одержала почесне бойове завдання — форсувати Дніпро, звернувся до бійців із запитанням: «Хто перший бажає переправитися на той бік?» Всі бійці, як один, заявили про свою згоду. Вибрали комсомольців: вісімнадцятилітнього М. Пєтухова з Вологодської області, його земляка В. Іванова, В. Сисолятіна з Уралу та І. Семенова з Сталінградської області. Пєтухова було призначено старшим. У човні, яким керував партизан, четвірку переправили на острів. Тут бійці пересіли на інший, також заздалегідь підготовлений партизанами човен і швидко почали гребти до протилежного берега.
Вдалині, на дніпровських кручах, як орієнтири, біліли хатки Григорівки. Помітивши сміливців, ворог відкрив по них шалений мінометний вогонь. Човен, як тріску, кидало з одного боку на другий. Осколком міни розщепило корму і поранило в руку Пєтухова. Все ж бійцям вдалося переправитись. Ведучи нерівний бій з ворогом, вони по кручах добрались до крайніх хат села Григорівки, де знаходився саперний батальйон ворога, і залягли на горищах.
В селі зчинилася перестрілка. Це відвернуло увагу ворога від переправи і дало змогу частинам генерала Зеньковича на саморобних плотах форсувати Дніпро південніше села Григорівки.
Під час боїв за Григорівку смертю хоробрих загинув Пєтухов, а Сисолятін був тяжко поранений. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1943 року всім чотирьом комсомольцям-воїнам, які перші форсували Дніпро, було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. На другий день після форсування Дніпра 29 вересня 1943 року героям переправи було надіслано особисту подяку від командуючого військами 1-го Українського фронту генерала армії М. Ф. Ватутіна і члена Військової Ради генерал-лейтенанта М. С. Хрущова.
Через два-три дні увесь правий берег в цьому районі боїв від села Бучак до Ржищева був в руках Радянської Армії. Велику допомогу військам 1-го Українського фронту по форсуванню Дніпра в напрямку села Григорівки надали партизани загону імені Чапаєва. Вказавши радянському командуванню місце знаходження ворожих вогневих точок і зручні для переправи місця, партизани самі переправили на правий берег до 400 радянських автоматників. Разом з військами 1-го Українського фронту вони брали активну участь у визволенні села Григорівки і в завоюванні першого плацдарму на правому березі Дніпра.