Святогірськ

Найвидатнішою культовою спорудою Донецького краю є надзвичайно ефектні будівлі Святогірського Успенського монастиря, перші згадки про який припадають на 1624 р.

Його нищили татари і закривала влада, а наприкінці XVIII ст. власник цих земель Г. Потьомкін на березі мальовничого заплавного озера обладнав купальні, що називалися лазнями (російською «банями»). Так виникло селище Баннівське, що стало початком найвідомішого на сучасному Донбасі курортного містечка Святогірськ (у 1964—2003 pp. — Слов’яногірськ).

Успенський Святогірський монастир за указом (1844) російського імператора Миколи І було відновлено і протягом півстоліття тут постав ансамбль його нових споруд. Біля підніжжя гори побудували Покровську церкву з дзвіницею (1851), Успенський собор (1859), монастирські стіни з вежами і павільйони (1850-ті pp.), келії та готель (1887). Сходи на крейдову гору ведуть до найефектнішої монастирської споруди — Миколаївської церкви (XVII—XIX ст.) і печерних церков Олексіївської, Антонія і Феодосія. За радянських часів в монастирських спорудах відкривається будинок відпочинку і поступово Святогірськ перетворюється на головний курорт усього Донбасу. У роки незалежності України монастир повернули церкві й 2004 р. тут заснували третю (після Києво-Печерської та По-чаївської) — Святогірську лавру православної церкви.

Місто і лавра оточені мальовничими теренами одного з найпривабливі-ших національних природних парків рівнинної України — «Святі Гори». Парк, заснований у 1997 р. на площі 405,89 км.2, займає практично всю вкриту лісом долину ріки Сіверський Донець. Найефектнішим місцем парку є Святі гори, що здіймаються над правим берегом Сіверського Дінця на 100—120 м. Вони утворені білою крейдою, потужні товщі якої нагромадилися на дні моря 80 млн років тому. Пізніше геологічні процеси підняли їх на нинішню висоту, а найбільша ріка Донбасу частково відпрепарувала.

Ще цікаві місця:

у поміч мандрівнику