Херсонес

У зв’язку з Херсонесом згадалася одна байка, описана Юрієм Макаровим в книзі «Путешествия дилетанта», яку йому, в свою чергу, розказав режисер Ігор Малахов, про Святого Климента Римського.

Климент був Римським єпископом, четвертим за рахунком після Святого Петра і першим, кого – ще не в якості титулу, а неформально, шанобливо-лагідно – стали називати татом, тобто батьком. Було це за часів суворих гонінь на християн, якими відзначилося багато римських імператорів і далеко не в останню чергу знаменитий Траян. Він відправив Климента у вигнання на самий край землі. Краєм тоді вважалося місто Херсонес на півдні Кримського півострова, далі вже починалися землі варварів, людей з собачими головами та іншої нечисті. Оскільки і там Климент не заспокоївся, а лише зміцнився у своїй вірі, його за наказом з метрополії стратили – мабуть, тому і вислали, щоб ліквідувати подалі від вибухонебезпечногл римськго натовпу. Стратили вишукано, в чому римляни взагалі досягли успіху: прив’язали до корабельного якоря і опустили в море. З тих пір, до речі, якір вважається одним з християнських символів, він і на гробниці Святого Климента зображений. Гробниця знаходиться в непримітній базиліці Сан-Клементе, і коли я звернувся за якимось роз’ясненням до симпатичної служительки цієї церкви і представився, мовляв, ми з України, вона з готовністю відгукнулася: «Так, так, звісно, вам потрібен Сан-Чіріло, Святий Кирило? Стривайте, як Кирило? Ну так, той що Кирило і Мефодій, він теж тут похований!»

Дійсно, через сімсот п’ятдесят років два брати-ченці з тоді ще болгарського міста Салоніки були послані з місією до хозарів, які, як відомо, були іудеями. По дорозі брати зустріли безліч ще не звернених племен, які розмовляли не на далекою тюркською мовою, і не далеким івритом, а на більш-менш близькими і зрозумілими слов’янськими мовами. Тут брати, виходячи з практичних потреб, розробили слов’янську абетку, переклали частину Нового Завіту на рідну мову і далі вирушили нести слово Боже. Так Кирило мимохідь потрапив в Херсонес, де виявив (в житіях святих пишеться: йому відкрилися) мощі Святого Климента. Кирило вчинив за звичаями свого часу, коли останки святих сприймалися не просто як чиєсь тіло, а як реліквія, що несе в собі заряд Божественної благодаті. Він не хотів зовсім позбавляти місто святині, тому просто відділив голову від тіла, голову залишив на місці, а тіло забрав із собою. Його шлях лежав в Рим, де папа Адріан II прагнув дізнатися про нові землі, звернені у християнство. На честь приїзду Кирила і Мефодія цілий тиждень в Римі служили літургію по-слов’янському. Тіло Святого Климента урочисто помістили в церкві, названої його ім’ям, а через два тижні помер і Святий Кирило. Його поховали в тій же церкві, куди і зараз може зайти перехрестити лоб наш співвітчизник, стурбований проблемами ідентифікації.

Але це ще не вся історія: через сто вісімнадцять років в тому ж самому Херсонесі, іменованому слов’янами Корсунь, прийняв хрещення київський князь Володимир. У подарунок він за звичаєм отримав кілька реліквій, серед яких була голова Святого Климента Римського та ікона під назвою Богородиця Пирогоща. Ікону цю, за переказами, писав з натури євангеліст Лука, що після здорового роздуму має бути визнано мало правдоподібним: адже на іконі – Богоматір з немовлям, тобто в ту пору, коли Лука з Ісусом не був знайомий, але не в цьому справа. Для Пирогощі була спеціально споруджена на Подолі церква, куди пішов молитися після половецького полону князь Ігор і яку згодом так сміливо «відновили» наші сучасники. Щодо подальшого існує кілька версій. За однією з них, ікона загинула під час одного з набігів – чи татар, чи то своїх же князів, здобувачів київського престолу. За іншою ж – її перевезли до Вишгорода, в резиденцію київських князів, звідки в 1169 році її викрав під час міжусобного рейду суздальський князь Андрій Боголюбський. Андрій відвіз її до себе у Володимир, і з тих пір вона називається… Володимирської Божої матері! Але це так, до питання про зв’язки.

Голова ж Св. Климента залишилася в Києві, довгий час вона зберігалася в Десятинній церкві, потім в окремій каплиці, нарешті потрапила в Києво-Печерську лавру. Якщо вам трапиться бувати в Дальніх печерах, попросіть, щоб вам показали мироточиві глави. У ніші, за вітриною, в срібному ковчезі – це вона, голова першого Римського папи. Ось лише одна приватна колізія, яка показує, що не так ми далеко, як здається всередині однієї маленької Європи, всередині одного християнського світу, теж не такого великого. Християн на землі – мільярд з шести. З ким нам простіше домовитися – з італійцем чи індіанцем Амазонії?

у поміч мандрівнику