Фастівський район

Фастівський район, загальна територія якого становить 896,25 км2, або 3,1% загальної площі Київської області, був утворений у 1923 р. з центром у місті Фастові. Історично під Фастівщиною слід розуміти значно ширший край, кордони якого не були сталими: наприкінці XVII ст. — це майже вся Південна Київщина, так звана Паліївщина.

Минуле Фастівщини сягає глибокої давнини і бере початок із заселення краю первісними людьми. Свідками тих часів є понад 150 пам’яток археології. Серед них — Фастівська стоянка мисливців на мамонта та дикого коня епохи пізнього палеоліту (20—15 тис. років тому); неолітичні поселення біля с. Кощіївка та на хуторі Млинок (V—III тис. до н. є.). Біля селища Кожанка, сіл Мала Снітинка, Оленівка, Триліси виявлено залишки поселень трипільської культури (IV—III тис. до н. є.). А знайдені на березі річки Унава кам’яні знаряддя праці зі стоянок стародавнього кам’яного віку яскраво свідчать, що ці землі заселялись ще стародавньою людиною 40-30 тис. років тому. Городища та кургани скіфської доби, поселення римського періоду, давньоруські поселення — оригінальні знахідки археологічних розкопок — стали подальшими сторінками стародавньої історії краю.

Фастівщиною проходила з військом княгиня Ольга разом з молодим княжичем Святославом, бували тут і воїни князя Володимира.

Постійні напади татар XIII—XV ст. змушували фастівчан залишати освоєні землі, але на початку XVI ст. тут знову почали селитися люди.

Із Фастівщиною пов’язано ім’я козацького полковника Семена Палія (Гурка) — народного героя, видатного козацького ватажка, організатора заселення та відбудови господарства Київщини.

Із фастівським краєм пов’язані окремі моменти з життя великого українського поета Т. Г. Шевченка. У червні 1846 р. у складі археологічної комісії він вів розкопки курганів «Переп’ят», що в с. Фастівець, та «Переп’ятиха» біля с. Мар’янівка. Сьогодні ці два кургани знаходяться на землях різних районів (відповідно Фастівського та Васильківського), відстань між ними становить 6 кілометрів, проте легенда про них, про події VI ст. до н. є. об’єднує ці два пагорби.

Упродовж тривалого часу Фастівщина була краєм великого землеволодіння родини польських магнатів. Понад тисячу десятин найкращих земель у Мотовилівці, Оленівці та інших населених пунктах належали Руліковським, майже половина сучасних земель району — Браницьким. Великим землевласником був шляхтич І. Хаєцький. Один із його численних маєтків зберігся до наших часів у селі Томашівка. Сьогодні колишній панський будинок реставрується, але вже зараз видно, якої він чудової та нестандартної архітектури. Подивитися на нього приїжджають звідусіль. Незабаром тут буде відкрито Ризоположенчеський чоловічий монастир.

У місті, колишня назва якого Хвастів, також збереглося чимало цікавих історичних пам’яток. Місто Фастів, 1390 р. заснування, знаходиться за 80 кілометрів від Києва. Протягом усієї своєї історії воно було західним форпостом столиці, містом-супутником. Історичний шлях Фастова тісно пов’язаний з долею «матері міст руських». У стародавні часи саме територією нинішньої Фастівщини проходили кордони київської землі. А ще раніше тут межували території двох великих східнослов’янських племен — древлян і полян. Водночас Фастів має свою самобутню, неповторну історію.

Уперше місто згадується в літописі під 1390 роком. Тоді в грамоті литовського князя Володимира Ольгердовича стверджувалося право на володіння Фастовом родом князів Рожановських. Найгучнішу славу та відчутне піднесення економічного й політичного життя на рубежі XVI і XVII ст. приніс місту фастівський полковник Семен Палій. Саме йому вдалося добитися з кінця 80-х років цілком незалежного управління споконвічними козацькими землями від Дніпра до Случі. За його правління козацький устрій на правому березі Дніпра набув, за свідченням істориків, рис державного утворення, а ця територія з чітко означеними кордонами мала назву «Палієва держава».

У самому Фастові ще й досі стоїть дерев’яна церква, яка носить назву «Палієва».Гостре питання миру й об’єднання українських та західноукраїнських земель також судилося вирішувати в цьому місті. У грудні 1918 р. у спеціальному ешелоні на коліях фастівського вокзалу представниками Директорії Володимиром Винниченком, Симоном Петлюрою та іншими було підписано попередній текст Договору про злуку між Українською Народною Республікою та Західною Українською Народною Республікою в єдину державу. Це стало однією з найвизначніших дат в історії України. Меморіального значення набув залізничний вагончик, в якому відбулася ця подія. Сьогодні його можна побачити біля вокзалу Фастова.

У центрі міста розташований державний краєзнавчий музей Фастова. Його експозиції складаються з пам’яток археології, речей мистецтва, картин, які проливають світло на минуле Фастівщини. Незвичайна галерея птахів, які населяють цей край, демонструється у спеціальному залі. Саме цей поверх музею найбільше приваблює дітлахів.

На фастівській землі в різні роки та століття жили і творили сміливі й талановиті люди: письменник Степан Васильченко, етнограф, дослідник краю, аматор – археолог Е. Руліковський, видатний архітектор, живописець В. Кричевський, відомий винахідник М. Бенардос, академік А. Александров та багато інших.

Із Фастовом XIX—середини XX ст. тісно пов’язано ім’я відомого українського композитора Кирила Стеценка, чудова музика якого вже понад століття звучить не лише в Україні, а й далеко за її межами.

Коли вам випаде нагода побувати на Фастівщині, завітайте в один із чарівних її куточків — село Веприк. Тут ви зможете вклонитися могилі Кирила Стеценка, ознайомитися з його життєвим і творчим шляхом, оглянувши Меморіальний музей-садибу композитора, який було відкрито в травні 1982 р.Саме у Веприку провів останні роки свого страдницького життя цей славетний син українського народу. Скрутне матеріальне становище спонукало Кирила Григоровича відгукнутись на запрошення громади села Веприк, що хотіла мати українського священика, прийняти тут парафію.

Веприцький меморіал включає в себе хату-музей та могили Кирила Стеценка і його дружини. Музей К. Стеценка розмістився в будівлі, спорудженій на місці старої дерев’яної хати, яка не підлягала відновленню. У музеї зібрано речі, які допомагають відтворити подих того часу, в якому жив і творив Кирило Григорович.

Село Дорогинка, що розташоване в північній частині Фастівського району, цікаве своєю історичною долею. Спочатку село називалося Дорошинка, за прізвищем козака Дороша, який колись жив у цій місцевості. Поселення було повністю зруйнуване татаро-монголами. Археологічні розкопки, що проводилися на цих землях, підтвердили його існування ще в XI—XII ст. Приблизно у 1600 р., коли відновилося життя на цих землях, в селі було побудовано церкву Архістратига Михаїла, що стала визначною пам’яткою дерев’яної архітектури. Вона збереглася до наших часів, проте відвідати прадавню Дорогийську церкву тепер можна лише на околиці столиці. Її було розібрано, перевезено до Києва та встановлено в «Музеї під відкритим небом» у Пирогово. Село Дорогинка і зараз утопає в лісах… Площа Дорогинського лісництва становить 4129 га. У селі є Київський обласний інтернат спортивного профілю, в якому майбутніх спортсменів навчають веслування на байдарках і каное.

Ще цікаві місця:

у поміч мандрівнику