Обухівський район

Цікаві місця Обухівського району: Трипілля, Халеп’я

Подолавши 30-кілометрову відстань від столиці трасою Київ-Черкаси, ви опинитесь в Обухівському районі, який знаходиться у центральній частині Київської області на правому березі Дніпра. Його площа становить 773 км2, або 2,7% території Київської області.

Протягом усієї історії існування людства на території Обухівського району «відмітилися» всі археологічні культури. З-поміж них світову відомість здобула трипільська хліборобська культура. Доба енеоліту (нового кам’яного віку) позначена існуванням трипільської культури (назва походить від села Трипілля на Обухівщині, де були досліджені пам’ятки цього типу). Володимирова доба характеризувалася оборонними валами, що збереглися до наших часів, діставши назву «Змійові вали». Серед них стугнянська група земляних укріплень простягалася територією Обухівщини трьома лініями. Починалися вони над Дніпром, біля Трипілля. За легендою, ці вали завдячують своїй появі богатиреві Кожум’яці, який, запрягши в плуга Змія, орав ним доти, поки той не почав просити перепочинку, напився води з річки, застогнав та й здох.

Річка, з якої Змій напився, дістала назву Стугна. Вона — найчарівніша окраса цього краю.

Центром району є Обухів. Місто розташовано в долині річки Кобрини, яка впадає в притоку Дніпра — Стугну, за 45 кілометрів від Києва.

Уперше Обухів згадується в історичних документах XIV ст., коли на його місці існувало поселення Лукавиця. У 1482 р. орда кримського хана Манглі-Гірея спустошила цю місцевість. Деякий час село належало Обуху, підданому князя Я. Острозького. Від того й пішла назва Обухів.

Обухівщина — батьківщина видатного поета Андрія Самійловича Малишка та заслуженого художника України Георгія Васильовича Киянченка. Архітектурною пам’яткою є приміщення школи, в якій навчався А. Малишко і яка носить тепер його ім’я.

За 12 кілометрів від Обухова, на правому березі Дніпра в долині річки Красної лежить село Трипілля (літописне місто Треполь). Назва пов’язана з характером місцевості: тут сходяться три родючі долини, три поля, розмежовані річками Стугною, Красною та Бобрицею. У цій місцевості люди селилися ще в сиву давнину. У 90-х роках XIX ст. український археолог В. В. Хвойка знайшов у Трипіллі залишки поселень землеробських племен кам’яного віку. Це була перша знахідка такого характеру. Пізніше подібні поселення виявили в інших місцях країни, їх стали йменувати пам’ятками трипільської культури. Трипільські племена обробляли землю за допомогою кам’яних і рогових мотик, врожай збирали серпами з кремінними лезами або ножеподібними пластинами. Високої досконалості досягло у трипільців виробництво ліпного глиняного посуду, який розмальовувався барвистими візерунками або оздоблювався заглибленим орнаментом у вигляді кілець, спіралей та зображень тварин.

На території села, де річка Красна впадає в Дніпро, на горі збереглися залишки древньоруського городища — рештки міста Треполя, згаданого вперше 1032 р. в літописі часів Ярослава Мудрого. На світлинах, зроблених з літака, помітні сліди валів на верхній частині гори, а під час розкопок було виявлено сліди оборонних ровів.За описами й археологічними даними, місто мало три лінії укріплень і складалося з верхньої та нижньої частин. Нижнє місто було оточено водою річки Красної та виритим з іншого боку гори до Дніпра каналом, залишки якого були помітні ще наприкінці XVIII ст.

У 1239 р. місто було зруйновано татаро-монгольською ордою і лише в XIV ст. відновлено литовськими князями. Тут було закладено замок, який мав муровані споруди. Трипілля стало ареною боїв між козаками та польським військом під час повстання Северина Наливайка наприкінці XVI ст.

У центральній частині літописного Треполя відкрито обласний археологічний музей, в експозиції якого представлена давня історія Київської області.

У Трипіллі над Дніпром знаходиться літописна Дівич-Гора, на вершині якої була фортеця II ст. до н. е. — II ст. н. е., могильник, а пізніше — язичницьке святилище. У XVIII ст. на вершині гори були споруджені вітряки. З гори відкривається чудовий краєвид на Дніпро й Трипілля. У добру погоду звідси можна побачити навіть околиці Києва.

У древньоруських літописах часто згадується «город-порт» Витечів (нинішнє село Витачів), біля якого знаходиться городище літописного міста Святополча (Новгорода-Святополчевого, заснованого в 1096 р.). Поблизу села виявлено поселення доби бронзи та могильник скіфських часів. Було досліджено могильник і городище часів Київської Русі, яке вчені пов’язують з літописним містом Витечівим. Воно згадується як великий порт на Дніпрі у творах візантійського імператора Костянтина Багрянородного. У Витачеві в 1100 р. відбувся з’їзд удільних князів, скликаний за ініціативою Володимира Мономаха.

У селі Халеп’ї збереглося городище літописного «города Халепа». Поблизу села в урочищі «Коломийщина» виявлено поселення трипільської культури. На глибині 30—40 см знайдено залишки 39 жител, розташованих по колу. Таке планування будинків забезпечувало замкненість поселення. Долівка жител вистелена випаленими глиняними плитами, інколи в кілька рядів. Стіни та внутрішні перегородки зроблені з дерев’яного плетеного каркаса, обробленого глиною.

Біля Старих Безрадичів зберігаються рештки літописного «города» Торча (зруйнованого половцями в 1093 р.), а на річці Красній — рештки древньоруського «города» Красна.

Археологічний та історичний матеріали широко представлені в музеях і музейних комплексах Обухівського району: в Трипільському обласному археологічному музеї імені В. В. Хвойки, у Жуківцівському музеї черняхівської культури, у Германівському музеї козацтва, в Обухівському районному історико-краєзнавчому музеї, в архівно – музейному комплексі «Літературно-мистецькі Плюти» в селі Плютах та садибі-музеї родини Малишків в Обухові.

Серед пам’яток архітектури відома на Обухівщині Покровська церква, збудована в 1761 р. Пізніше, у 1850 р. поряд з нею було збудовано дерев’яну дзвіницю. Покровська церква є рідкісним зразком найдавніших традицій української дерев’яної архітектури.

Найвідомішою природною пам’яткою цього краю є озеро Ріцца, що знаходиться на рівні 90 метрів вище за Дніпро на високому правому його березі у витачівському урочищі Калинове. Тут щоліта відпочивають сотні мешканців з усього району. Щоб потрапити на береги цієї дивовижної водойми, треба подолати по луках від села Витачів два кілометри на захід до улоговини, а потім спуститися метрів дев’яносто грабовим лісом. Озеро Ріцца розміщено в улоговині, проте воно на 90 метрів вище від рівня Дніпра, що протікає за кілометр від нього. Можливо, високе його розташування та феєрична краса крутих берегів дали підстави назвати цей невеличкий ставок саме так, як всесвітньо відому високогірну водойму біля міста Сочі. Але на українському озері Ріцца через круті береги, що вкриті лісом, немає вітру, вода кришталево чиста й тепла!

За 25 кілометрів від Києва на правому березі Дніпра розмістився заповідник Конча-Заспа. Звідси відкривається чудовий вид на дніпровські заплави, зелене привілля. Між деревами блищить голубка Гладінь озер. Два з них найбільші — Конча й Заспа. Вони відомі в історії з часів Богдана Хмельницького: у цьому місці відбувся переможний бій козаків з військами Януша Радзівілла, коронного гетьмана Литви. Конча-Заспа, Конча-Озерна, Плюти — улюблені місця відпочинку українців.

Ще цікаві місця:

у поміч мандрівнику