Сквирський район

На перехресті доріг розкинулося старовинне місто Сквира, яке є центром Сквирського району. Це одне з найдавніших міст України, корені якого губляться у глибині сторіч. Першу документальну згадку про Сквиру знаходимо в грамоті литовського князя Володимира Ольгердовича від 1390 р. Однак досягнення археологічної та лінгвістичної наук останніх років дають можливість припустити, що Сквира виникла значно раніше. Витоки цієї назви мовознавці відносять до середини І тис. н. е.

Відомо, що в XI ст. великий князь Ярослав Мудрий будував Ягнятинську вітку Пороського Змійового валу, який проходить і через Сквирщину. Очевидно, вже тоді Сквира існувала як захисна фортеця. Взагалі є свідчення в нашому літопису, що цими землями в XI ст. володів половецький хан Туторкан. У «Повісті минулих літ» зазначено, що в 1094 р. київський князь Святополк одружився з дочкою хана з метою примирення. У придане він отримав сквирські землі в Пороссі, що потім передавалися у спадок. Вперше місто з округою виділяється в окрему міську волость в давньоруські часи як сторожова застава на далеких південно-західних підступах до Києва.

Поняття «Сквирщина» в різні часи мало різне значення у зв’язку зі змінами територіально-адміністративного устрою України та історичною долею самого міста Сквири, яке переживало як часи бурхливого розвитку, так і часи великих руйнацій і занепаду.

В останній чверті XIV ст. у південних волостях Київського князівства формуються нові адміністративно – територіальні одиниці — повіти, що об’єднували по кілька волостей. Їх поява була зумовлена необхідністю централізації управління для більш ефективної відсічі систематичним татарським нападам. Сквира стає центром великого повіту, до якого входять Триліси, Фастів та низка інших волостей. Проте через неодноразові татарські спустошення міста в XIV—XVI ст. воно втрачає свої адміністративні функції, які переймають інші центри.

Ще не так давно, на початку XIX століття, Сквира, як і багато інших повітових містечок на Правобережній Україні, була типовим єврейським містом, де мирно проживали українці, євреї, поляки. У 1615 р. Сквира була прилучена до статусу свобод, її жителі звільнялися від усяких податків і повинностей. Звичайно, ці привілеї приваблювали переселенців. На початку XVI ст. місту було надано Магдебурзьке право, що сприяло активному розвитку ремесл і торгівлі, чим займалися євреї. Польському та єврейському населенню дозволялося оселятися в центральному привілейованому районі містечка, де розгорталася їхня торгова діяльність. Працювало два цегляні заводи, чотири тютюнові фабрики. Брати Мешенгісери відкрили друкарню. На міському ринку почали функціонувати досить великі магазини Рахункова, Харитона, Дойцкера, Оксингендлера, Бендитовича, Розвадовського.

Велику увагу євреї приділяли освіті. У Сквирі було дві єврейські школи, де навчалося понад 400 дітей. У центрі міста розміщувалися сім синагог, торгові точки, ремісничі, кустарні майстерні. Великий авторитет мали рабини Тверський і Ямпольський. Серед єврейського населення зростав прошарок інтелігенції: адвокати, лікарі, службовці, вчителі, духівники. Місто Сквира є батьківщиною відомого єврейського письменника Ісаака Бабеля. Знаменитим піаністом став поляк Герц. Славилася Сквира також своїм цадиком-чудотворцем Давидом Тверським.

Безперечно, найяскравішою сторінкою в історії єврейського населення Сквири є виникнення на карті світу міста Нью-Сквира. Його появі передує така історія. У 1917 р. близько тисячі сквирських євреїв виїхало до Америки, які оселилися за 40 кілометрів від Нью-Йорка. Вони заснували там містечко Нью-Сквира. Емігранти були глибоко віруючими людьми — хасидами, рабином яких був Меєр Тверський. Містечко налічує 13 тисяч жителів-євреїв, які сповідують релігію хасидів. Уся діяльність містечка підпорядкована рабину, онукові сквирського цадика, рабина Меєра Тверського.

Із 1989 р. делегації хасидів із Нью-Сквири неодноразово здійснювали паломництво до українського міста. За рахунок рабина Нью-Сквири проведено реконструкцію приміщення старої синагоги як святої реліквії. Крім цього, будується приміщення нової синагоги, готель, їдальня на 400 місць, будинок рабина. Фінансування будівництва забезпечує Нью-Сквира. Керує цією справою з американського боку представник рабина Нью-Сквири, а в Україні — Іцхак Айзман і головний рабин Києва й України Яків Блайх, президент «Об’єднання іудейських релігійних організацій України».

Земля Сквирщини дала Україні видатних діячів літератури й мистецтва, які прославили свій край на весь світ.Тут розпочав свій трудовий шлях Максим Рильський — видатний український поет, перекладач, громадський діяч, академік. На одному з будинків по вулиці Карла Маркса, де колись розміщувався садовий відділ повітового земства, а згодом — дитячий садок, прикріплено меморіальну дошку, на якій зазначено, що там у перші (дореволюційні) роки жив і працював відомий український поет М. Т. Рильський.

Із забутих імен повернуто прізвище відомого діяча нашої культури, історії, археології, музейної справи професора Карла Васильовича Болсуновського. У творчій спадщині професора понад 30 солідних наукових праць. Разом із Вікентієм Хвойдою він працював в археологічній експедиції біля села Трипілля Обухівського району.

Із Сквирщиною пов’язана літературно-мистецька творчість таких відомих митців, як Тарас Шевченко, Марія Старицька, Наталія Романович-Ткаченко, Дніпрова Чайка, поета Леоніда Куліша, драматурга Миколи Зарудного, художника В. Ф. Кондратюка.

Місто Сквира має багато цікавих, унікальних за своєю історією будівель. Спокійний, неквапний темп життя районного центру дозволяє увалено роздивитися їх. Одним із найліпших, на нашу думку, є двоповерховий будинок повітового земства, який побудувала Київська будівельна фірма Громова у стилі модерн, де нині розміщена швейна фабрика «Влакос-прем’єр».

Будинок пошти закладено на початку XIX ст. Він пов’язаний з багатьма видатними особами, які проїздили через Сквиру та зупинялися в приміщенні земської пошти. Наприкінці вересня 1846 р. Т. Г. Шевченко приїжджав до Сквири, про що свідчить меморіальна дошка на приміщенні старої пошти.

Окрасою не тільки вулиць, а й міста загалом є добре сплановані особняки. На початку XX ст. виросла велична споруда з куполоподібним дахом. її побудував на розі вулиць Красної та Ружинської дворянин-мільйонер Петро Сувчинський за проектом відомого архітектора О. Кобелєва в 1909 р. Тут розміщувалася чоловіча гімназія, де на кошти Сувчинського були прекрасно облаштовані фізичний та хімічний кабінети, окрема кімната природознавства з опудалами тварин і птахів та багатою колекцією комах, завезених з різних куточків земної кулі, велика бібліотека, копії скульптурних портретів стародавніх мислителів і міфічних персонажів. Сьогодні в приміщенні колишньої гімназії функціонує новий тип навчального закладу — Сквирський багатопрофільний ліцей. При ліцеї існує музей навчального закладу.

Цікавим є приміщення загальноосвітньої школи № 1 І—III ступеня, що було збудовано в 1836 р. Водночас у ньому розміщувалася тюрма Сквирського повіту.

На колишній вулиці Дворянській знаходилися будинки казначейства, повітового дворянського зібрання, палаци місцевої знаті.

У Сквирському районі функціонує три музеї: краєзнавчий — у місті Сквира, музей Г. Д. Кошової — в селі Великополовецьке, народний краєзнавчий — у селі Шамраївка. До речі, поблизу цього села було виявлено кургани та залишки городища періоду Київської Русі (ХІ-ХШ ст). У селі діє церква святителя Триміфунського чудотворця, збудована в 1843 р. Сучасна історія міста складається молодим, енергійним керівництвом, для якого взірцем пристойного, людського життя стали європейські моделі суспільства. Не руйнуючи набутого, зберігаючи найкраще, поруч зі старим зводиться нове, яке органічно вписується в реальність сьогодення. Це однаково стосується як громадського устрою, так і будівельної справи.

Щоб зрозуміти, як розв’язуються подібні проблеми, треба завітати в село Буки, яке розташовано на річці Роставиця за 12 кілометрів від Сквири. На місці Буків існувало давнішнє поселення Бакожин, перша письмова згадка про яке належить до 1622 р. З XVIII ст. зникає з джерел назва Бакожин і починає фігурувати сучасна назва Буки. Біля села виявлено трипільське та черняхівське поселення, городище та великий могильник часів Давньої Русі. Давньоруські пам’ятки датуються XII— XIII ст. З цікавих пам’яток архітектури першої половини XIX ст., що збереглися до нашого часу, слід назвати кам’яний млин 1848 р. Він працює й понині.На цьому живописному місці з’явився сучасний центр відпочинку, архітектурі й устаткуванню якого можуть позаздрити аналогічні осередки у великих містах. Води річки обертають вали гідрогенераторів так само, як у минулому вони рухали млиновими жорнами. Проблему електропостачання вирішено екологічно бездоганно. Великий фонтан у центрі озера збирає лебедів, які почуваються тут господарями водойми. Клімат навколишніх земель дає змогу буяти рослинності, більш притаманній для південних регіонів. Тому повітря насичене пахощами кипарисів, рододендронів, ялівців, яких тут, у місцевому дендропарку, досить багато… Граніти, що підстеляють місцеві чорноземи, вийшли назовні біля річки і винахідливими будівельниками були використані як підмурівок для храму святого Євгенія. Церква, що своєю будівлею поєднала історичні українські архітектурні канони з сучасними, надзвичайно одухотворила Буки. Такої краси варто пошукати, переконайтесь у цьому самі! Готель, ресторан, які входять до складу комплексу, надають можливість туристу відпочивати комфортно.

Заслуговує на увагу відвідувачів і приватний дитячий будинок розвитку дитини «7», який відкрито в 2001 р. У ньому виховується 22 дівчаток і хлопчиків. Заклад такого типу працює в сучасному українському селі, мабуть, вперше. Діти тут мають можливість милуватися навколишніми ландшафтами, спостерігати природний кругообіг сезонів, порівнювати й аналізувати прикмети природи, жити в гармонії з рідним краєм… Такі перетворення села Буки здійснилися завдяки коштам агропромислової корпорації «Сквира» та місцевого підприємця І. М. Суслова. «Ще не вмерла України і слава, і воля…» — ці слова нашого гімну — найкращий рефрен в коментарях до подібних змін!

Ще цікаві місця:

у поміч мандрівнику