Історія Львівської області

Перші поселення з’явилися на берегах Західного Бугу в пізньому палеоліті (близько 20 тис. років тому). IX—XI ст. на Львівщині формуються кілька невеликих удільних князівств. Згодом вони входять до складу Галицького князівства, а з 1199 р. — Галицько-Волинського. Після завзятого опору спустошливій татаро-монгольській навалі в середині XIII ст. князівство було змушене визнати залежність від Золотої Орди, але ще деякий час зберігало свою державність.

У XIV ст. суперництво за ці землі між Литвою, Угорщиною і Польщею виграла остання, яка контролювала їх майже чотири століття.
Після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. сучасні землі області відійшли до Австрії. Між світовими війнами минулого століття Львівщина входила до складу відродженої Польщі, а потім була возз’єднана з Українською РСР і стала неформальним центром приєднаних західних земель.

Територія Львівщини є чи не найнасиченішим архітектурними визначними пам’ятками регіоном сучасної України. Тут збереглися замки королів Речі Посполитої та знатних хазяїв краю, чимало католицьких, православних, греко-католицьких та юдейських культових споруд XVI—XX ст. Багатющий спадок світської архітектури відтворено в адміністративних будинках, палацах, паркових будівлях, різноманітних особняках та історичних пам’ятках XVIII—XX століть.

Сучасна Львівська область — край королівських і магнатських резиденцій (що досить пристойно збереглися дотепер), найбільш відомі з яких розташовані у Одеську, Жовкві, Золочеві, Підгірцях і Свіржі.

у поміч мандрівнику