Полтава

Обласний центр, місто Полтава, лежить на яркуватих схилах долини річки Ворскла. 1430 р. поселення подарували татарському мурзі Лексі, тут постала земляна фортеця, яку 1482 р. зруйнувала орда кримського хана Менглі-Гірея.

За часів Речі Посполитої фортецю відбудували, і 1641 р. Полтава здобуває міські права. З початку Визвольної війни (1648) і до ліквідації Гетьманщини (1775) місто було центром однойменного полку. Під час Північної війни (1700—1721) між Російською імперією і Шведським королівством, після тривалих марних спроб захопити місто, на його околицях відбулася грандіозна Полтавська битва (1709) — переломна подія кампанії.

Армія Петра І розгромила менш чисельне військо шведського короля Карла XII і примусило його тікати. З Полтавською битвою і подіями, що їй передували (знищення гетьманської столиці Батурина), пов’язана одна з найтрагічніших сторінок становлення української державності. На боці Карла XII з частиною козацтва виступив гетьман Іван Мазепа (1632— 1709), якому начебто шведський король обіцяв надати незалежність козацьким землям. Вчинок гетьмана, що присягався на вірність російський короні, донині неоднозначно трактується дослідниками історії.

У Полтаві безліч монументів і споруд нагадують про русько-шведську війну. Вони розташовані переважно в районі бойовища — на північній околиці сучасного міста. Поруч з найстарішою з них — Самсонівською церквою (1856) — розташовані пам’ятник на братській могилі російських воїнів (1894) і будинок музею історії Полтавської битви. Пам’ять про майже 10 тисяч загиблих вояків скандинавської армії увічнена монументами шведам від росіян і шведам від шведів, встановленими до 200-літних роковин битви.

З ліквідацією Полтавського полку 1775 р. місто дістає статус повітового, по черзі перебуваючи у складі Новоросійської губернії (до 1783), Катеринославського намісництва (до 1796) і Малоросійської губернії (до 1802). Новий етап розбудови міста настав 1802 p., коли Полтава стала губернським центром. За архітектурним задумом вона мала стати своєрідним «малим Петербургом». Новий центр міста — Олександрівська (нині Кругла) площа — був закладений на місці зустрічі Петра І з героями оборони Полтави 1709 р. Тут зведено Монумент (Колона) Слави (1811), від якого радіальнo розходяться вісім вулиць. По колу площа оточена ланцюгом адміністративних споруд — губернаторськими будинками, поштамту, дворянських зібрань тощо. Донині залишаючись композиційним центром Полтави, Кругла площа є найвидатнішим класичним архітектурним ансамблем України, що відрізняє місто від будь-якого іншого.

Найстарішими збереженими будівлями Полтави є Спаська церква (1706), комплекс споруд Хрестовоздвиженського монастиря (XVII— XIX ст.) і дзвіниця Успенського собору (1801). Чоловічий монастир був заснований 1650 р. на високій горі над Ворсклою, а найбільш вражаючі його споруди — Хрестовоздвиженський собор (1709) і чотириярусна дзвіниця (1786) видні в Полтаві звідусіль.

Серед архітектурних пам’яток початку минулого століття особливе місце посідає оригінальний будинок губернського земства (1908), що став чи не першим зразком українського стилю в громадському будівництві. Зараз тут розміщена експозиція Полтавського краєзнавчого музею. Мистецьку палітру міста розмаїтять художній музей і низка літературно-меморіальні музеїв — І. Котляревського, Панаса Мирного і В. Короленка. Серед монументів особливою прикрасою Полтави є дореволюційні роботи — пам’ятники на могилі І. Котляревського (встановлений до 100-річ-чя написання «Енеїди», 1898) і М. Гоголю (1913).

у поміч мандрівнику