Кременець

Кременець – це містечко маленьких будиночків, що притулилися біля підніжжя кременецьких гір, величних храмів, осяяних сонцем в яскравий день, або химерних за сильних туманів.

Перша писемна згадка про місто датується 1227 р. Руїни старої фортеці на Замковій горі повідають про невдалі спроби кочівників монгольського хана Батия у 1241 році оволодіти містом. Град ворожих стріл посипався на голови мужніх захисників, але здобути замок вороги не змогли. У1255 р. під Кременцем війська Данипа Галицькото розбили татарські загони Куремси. Через 6 років, за умовами міру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити. І лише в кінці XIII століття , за часів правління Мстислава Даниловича, було побудовано уже кам’яний замок.

В 1438 р. Кременцю надано магдебурзьке право. Це було розвинуте середньовічне місто, де процвітали ремесла та торгівля. Багато для його розвитку зробила дружина польського короля Сигизмунда І королева Бона, яка володіла Кременецьким замком з 1536 р. протягом двох десятиліть. Нею було даровано місту право «складу білої солі» та інші привілеї. Кременець стояв нарівні зі Львовом, Києвом та Кам’янцем-Подільським. В цей же час Бона сильно укріпила замок, який мав високі стіни, три вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю.

Уперше і востаннє за свою історію, у 1648 р., в результаті півторамісячної облоги, замок був здобутий козацькими військами Максима Кривоноса. Здобутий… і зруйнований. Більше він ніколи не відбудовувався.

Сьогодні туристи мають змогу оглянути Надбрамну вежу, башту звану «Баштою над містом», рештки оборонних стін. Але найбільше враження справляє місто, яке розкинулося біля підніжжя гори. В гарну сонячну днину можна помилуватися золотими куполами Почаївської лаври, що видніються на відстані 20 км.

Головною прикрасою міста є величні будівлі єзуїтського колегіуму (1731-1753 років) збудовані за проектом П. Гижицького. У 1805 році тут було відкрито вищу Волинську гімназію. Місто стає центром наукового та культурного життя Волині. В 1819 році гімназію було реорганізовано у ліцей. У різні часи тут жили та працювали: Т. Чацький, Г. Коллонтай, Й. Лелевель, Д. Міклер, В. Бессер, А. Бопре, Т. Падура.

Завдяки діяльності цього навчального закладу, Кременець став центром наукового та культурного життя Волині і отримав назву Волинські Афіни. У 1833 році ліцей було закрито. Весь його доробок, у тому числі й найцінніші види рослин ботанічного саду перевезено до Києва, де на цій базі відкрито університет ім. святого Володимира (тепер ім. Т. Шевченка) і засновано Київський ботанічний сад.

Нині в історичних спорудах знаходиться Кременецький гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка.

Кременець – батьківщина польського поета Ю. Словацького. У будинку, в якому проживала родина Словацьких, відкрито єдиний в світі музей його імені. У римо-католицькому костьолі св. Станіслава знаходиться чудовий пам’ятник поетові роботи скульптора В. Шимановського.

Яскравими пам’ятками архітектури, історії, культури є: собор св. Миколая, в минулому – францисканський кляштор (XVII ст.); Свято-Богоявленський жіночий монастир, колись монастир реформаторів, а пізніше отців василіанів (XVIII ст.); міщанський дерев’яний будиночок кременецького стилю (XIX ст.); повністю дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста (XIX ст.); мацеви древнього єврейського кладовища (ХV-ХХ ст.).

Ще один пам’ятник видніється здалеку-старовинне козацьке кладовище. На горі прості кам’яні хрести, за декілька століть вибілені дощем та сонцем. Написів майже не видно, іх можна лише відчути. Тут лежать козаки Максима Кривоноса, що загинули під час облоги фортеці…

Але найбільше багата кременецька земля своїми талановитими та працьовитими людьми. Всьому світові відомі імена польського поета Юліуша Словацького, українського композитора Михайла Вериківського, музиканта, єврея за національністю, Ісаака Стерна. У Кременці народились і провели свої дитячі роки геолог і дослідник Сибіру Олександр Чекановський, фольклорист та літературознавець Михайло Коробка.

У Кременці виступав із концертами Ференц Ліст, співали відомі співаки А. Каталані та І. Козловський. Його відвідали: Г. Сковорода, Т. Шевченко, В. Даль, Оноре де Бальзак, М. Костомаров, Леся Українка, П. Тичина, Д. Павличко, О. Гончар.

В цій землі покоїться прах відомих людей: матері Ю. Словацького С. Сповацької-Бекю, професора ботаніки В. Бессера, професора математики М.Сціборського, польського художника Ю. Пічмана, єврейського просвітителя Ісаака Бер Лівензона, видатної української поетеси Г. Гордасевич.

Окрасою Кременця є його гори: Дівочі скелі, Воловиця, Черча та інші, на яких росте близько двох десятків ендеміків. Вкриті лісами, із нагромадженням кам’яних брил, з чорними проваллями гротів та численних печер, омиті дощами, овіяні вітрами тисячоліть, вони стережуть безліч таємниць та можуть повідати не одну легенду. З вершини Дівочих скель відкривається мальовнича панорама Малого Полісся. Серед рівнинних ланів, наче острів, величаво підноситься гора Божа, цінна пам’ятка природи і місце паломництва прочан.

На вершині гори (265 м над рівнем моря) – цілюще джерело.

Мандруючи до цієї гори, туристи мають змогу відвідати мальовниче село Великі Бережці, яке відоме далеко за своїми межами ще і тим, що тут народився визначний учений-ентомолог, доктор наук, професор Мінессоти (США) – О. Неприцький-Грановський. У 1996 р. в селі відкрито літературно-меморіальний музей його імені.

В 1907 році у Великих Бережцях гостювала українська поетеса Леся Українка. На згадку про її перебування в центрі села стоїть пам’ятник.

Ще цікаві місця:

у поміч мандрівнику