Катерина Білокур

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в селі Богданівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Яготинського району Київської області) в бідній селянській родині. Писати й читати навчилася самотужки. «На цьому моя освіта початкова, середня й вища закінчилася», – згадувала художниця потім.

Про мистецтво дізналася з книжок та від сільського вчителя Івана Калити, а одного разу зробила першу спробу малювання – вуглиною на шматку домашнього полотна. Катерина Білокур вела звичайне селянське життя – працювала у полі та на городі, поралася по господарству, але у вільну хвилину завжди малювала. «В будні мені малювати заборонялося, – згадує вона про свою молодість у листі до художника Матвія Донцова. – А лише в неділю, після обіду, як уже все впораю». Пензлі та фарби виготовляла сама, хоча іноді вдавалося також дістати фабричні. Частіше за все зображувала квіти. «Квіти, як і люди, – живі, мають душу!» – казала художниця. Інколи писала портрети, з них збереглися, наприклад, «Портрет Олі Білокур» (1928), «Портрет Тетяни Бахмач» (1932). Згодом майстриня самостійно навчиться композиції та колористиці, опанує техніку олійного живопису. Найвідоміші роботи цього періоду її творчості – «Берізка» (1934), «Квіти за тином»  (1935), «Портрет племінниць».

У 20-х роках Катерина Василівна двічі намагалася вступити до художнього технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але її не прийняли через відсутність документів про закінчення семирічки.

Водночас з малюванням Катерина Білокур також грала в драматичному гуртку у сільському клубі, сама виступала на сцені.

У 1940-му році картини майстрині вперше експонуються на виставці в Полтаві (відкриттю богданівської художниці посприяла видатна українська співачка Оксана Петрусенко), а потім і на республіканській виставці у Києві. В післявоєнні роки відбулася перша персональна виставка Катерини Білокур, яка мала величезний успіх. Художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних мистців. На жаль, більшість творів цього періоду було втрачено під час війни, але наприкінці сорокових мисткиня створює одні з найкращих своїх творів – «Буйна», «Декоративні квіти» (1945), «Привіт урожаю»7nbsp;(1946), «Цар-колос» (1949).

Найактивніший період у житті художниці – це 50-ті роки. В цей час вона бере участь у багатьох виставках, зустрічається та листується із видатними постатями української культури: Максимом Рильським, Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касіяном, Антоном Середою, Матвієм Донцовим, Степаном Таранушенком, Степаном Кириченком. У 1954-му твори Катерини Білокур демонструються на міжнародній виставці у Парижі, де вони отримують високу оцінку художників та критиків. В 1956-му році майстрині було присвоєно звання Народного художника України.

В останні роки життя художниця, незважаючи на тяжку хворобу, створила чудові картини «Півонії» (1959), «Букет квітів» (1959), «Квіти і овочі» (1959), «Натюрморт»  (1960). Колись художниця розповідала про свої «квіткові» картини: «Та й як же їх не малювати, як вони ж такі красиві! А як прийде весна, та зазеленіють трави, а потім і квіти зацвітуть! Ой Боже мій! Як глянеш кругом, то та гарна, а та ще краща, а та ще чудовіша, та начебто аж посхиляються до мене, та як не промовляють: «Хто ж нас тоді буде малювати, як ти покинеш?» То я все на світі забуду, та й знову малюю квіти. Ой, не гнівайтесь на мене, мої близькі й далекі друзі, що я малюю квіти, бо із квітів картини красиві».

Померла художниця 9 червня 1961 року, а у 1977-му році в селі Богданівці відкрито меморіальний музей художниці, на території якого встановлено пам’ятник їй. У Яготинській картинній галереї розгорнуто експозицію з її живописною та графічною спадщиною, а в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий зал, присвячений творчості художниці. Також твори Катерини Білокур зберігаються у багатьох інших музеях в Україні.

Катерина Білокур. Сповідь (відео)



Пов’язані визначні місця

у поміч мандрівнику