Бердичів

Бердичів (рус. – Бердичев) — найбільше після обласного центру місто, відоме з 1545 p., лежить на берегах річки Гнилоп’ять.

У XVII—XVIII ст. над річкою постає архітектурний ансамбль монастиря католицького ордену босих кармелітів, величні споруди якого згодом стають однією із найбільш укріплених фортець Європи. Завдяки іконі Матері Божої Бердичівської, коронацію якої 1753 р. дозволив Папа Римський Бенедикт XIV, монастир тривалий час був місцем паломництва усіх католиків. Після приєднання цих земель до Росії Бердичів опинився на східному кордоні так званої «межі єврейської осілості», встановленої Російською імперією. Це зумовило значний приплив сюди євреїв, які традиційно розгорнули бурхливу ремісничу і комерційну діяльність. 1845 р. Бердичів здобуває статус міста, тут провадяться з десяток тривалих ярмарків. Його зручне положення та юдейська наснага незабаром перетворюють місто на великий торговий центр, що за чисельністю населення в Малоросії поступався лише Києву, Харкову, Одесі та Миколаєву.

З Бердичевом пов’язана історія села Верхівня, яке 1780 р. придбав граф Вацлав Ганський. Він побудував тут шикарний палац, невеличкий затишний сімейний костел (1810) і створив класичний пейзажний парк. Дружина графа Евеліна під час відпочинку в Швейцарії 1833 р. познайомилася з висхідною зіркою французької і світової літератури Оноре де Бальзаком. Закоханий письменник кілька разів перетинав майже всю Європу задля зустрічей із дамою серця у Верхівні. Коли граф помер, 1850 р. закохані взяли шлюб і обвінчалися в скромному бердичівському костелі Святої Варвари. Щастя молодят було недовгим — письменника не стало в Парижі того ж року, а його вдова вже ніколи не поверталася до Верхівні.

Ще цікаві місця:

у поміч мандрівнику