Найстаріше поселення у Наддністрянщині датується середнім палеолітом (близько 100 тис. років тому), а кількість стоянок пізнього палеоліту на цих землях вимірюється десятками. Поселення у передгірних районах Карпат з’явилися тільки в III—IV ст. За часів Київської Русі Перемишльське, Звенигородське і Теребовлянське князівства були об’єднані в Галицьке князівство, розквіт якого припав на 1150—1180-ті роки.

Наприкінці XII ст. (1199) створюється величезне за площею Галицько-Волинське князівство. Ціною власної столітньої васальної залежності від Золотої Орди воно в середині XIII ст. перекрило шлях монголотатарським ордам у глиб Європи. 1349 р. ці землі захопив король Казимир III, після чого панування польських магнатів та королівських старост тут тривало понад чотири сторіччя.

1772 р. за першого поділу Речі Посполитої Прикарпаття поповнило володіння Габсбургів і до розпаду Австро-Угорської імперії (1918) лишалося сировинним і сільськогосподарським додатком далекого Відня. Після розпаду Австро-Угорщини у столиці краю була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. Вона проіснувала кілька місяців і на наступні двадцять років (до початку Другої світової війни) була захоплена відродженою Польщею.

На теренах Івано-Франківської області збереглися чисельні цікаві місця – архітектурні споруди, передусім культові, широкого часового спектра: від Київської Русі до сьогодення. Серед них різностильові православні, католицькі, греко-католицькі та юдейські храми, поміж яких особливе місце посідають прекрасні дерев’яні споруди галицьких і гуцульських майстрів. Фортифікаційну і світську архітектурну спадщину складають середньовічні фортеці-замки (що переважно лежать у руїнах), ратуші, адміністративні та житлові будівлі, пам’ятки XVIII—XX століть.