Луганська область

Найсхідніша область України на кордоні з Російською Федерацією утворена 1938 р. Північна частина Луганщини займає відроги Середньоруської височини, що являють собою положисто-хвилясту лесову рівнину. На півдні розташована Донецька височина — хвиляста, плитоподібна лесова рівнина, на якій підноситься гора Могила-Мечетна (висотою 367 м) — найвища точка Лівобережної України. Пасмо Донецької височини, з багатющими на корисні копалини надрами простягається східними регіонами України (Донеччиною і Луганщиною) до Ростовської області Російської Федерації.
Головна водна артерія Луганщини — ріка Сіверський Донець та її ліві притоки Красна, Айдар, Деркул з високими правими крейдовими берегами формують своєрідні, неосяжної широти мальовничі пейзажі.

Найдавніші стоянки людини пізнього палеоліту (40—12 тис. років тому) на території Луганщини виявлені на берегах Сіверського Дінця. У IX— XIII ст. ці місця заселяли кочові племена тюркського походження, серед яких були печеніги, торки і найтриваліший час — половці. Переконливим підтвердженням їхнього довгого панування в краї є численні кам’яні статуї («половецькі баби»), яких їхні нащадки знаходили повсюди на Луганщині.

Татаро-монгольська навала в XIII ст. призвела до запустіння земель між Дніпром і Доном та перетворила їх на Дике поле, яке згодом відокремлювало Московську державу від Кримського ханства. У XV—XVI ст. збіглі селяни обживали родючі землі, але не мали змоги протистояти набігам татар. У 1640-ві роки на півночі краю донські козаки заснували низку сторожових залог. Більш жваве заселення регіону почалося за часів Визвольної війни 1648—1654 pp., від жахів якої сюди мігрували селяни з Правобережної України. Під час Північної війни ці землі охоплює масове селянсько-козацьке повстання (1707—1708) під проводом Кіндрата Булавіна, жорстоко приборкане царськими військами.

Відомий російський рудознавець Григорій Капустін у нижній течії Сіверського Дінця 1721 р. першим відкрив кам’яновугільні поклади майбутнього Донецького басейну, але видобувати вугілля в промислових обсягах почали в Донбасі значно пізніше. В 1730—1760-х роках для захисту південних кордонів Російської імперії від татарських набігів, за наказом уряду, було споруджено Українську укріплену лінію від Дніпра до Сіверського Дінця. На Луганщині її подовжила особлива адміністративно-територіальна область Слов’яно-Сербія, утворена 1753 р. на межиріччі Сіверського Дінця і Лугані. Її першими обживали переселенці з Балкан, що бігли від турецького панування, а основну масу складали козаки та селяни з українських і російських земель.

1784 р. Слов’яно-Сербія стала Донецьким повітом Катеринославського намісництва, а 1797 р. у складі Слобідсько-Української губернії був утворений Старобільський повіт, що об’єднав більшість поселень Луганщини.

З кінця XVIII ст. починається поступова трансформація південної частини сучасної області в гірничодобувний промисловий регіон. Поштовхом до цього стало будівництво 1795 р. Луганського чавуноливарного заводу і початок розробки кам’яновугільних родовищ Донбасу. До кінця XIX ст. майже всі галузі промисловості області (вугільна, металургійна, машинобудівна та інші) перейшли до рук європейських промисловців, що домінували тут до російської революції 1917 р. У радянські часи промисловий розвиток тривав і задля його поліпшення провели локальну територіально-адміністративну реформу — 1938 р. Донецьку область (що існувала з 1932 р.) поділили на дві. Східнішій, Луганщині, в 1938—1990 pp. присвоїли ім’я радянського державного діяча, двічі Героя Радянського Союзу маршала Климента Ворошилова з деякою перервою (1958—1970) на його політичну опалу.

На Луганщині збереглося лише кілька різностильових православних культових споруд XVIII—XX ст. Зразками світської архітектури є будівлі найактивнішого часу розбудови регіону — XIX—XX ст., серед яких адміністративні та садибні будинки, комплекси споруд давніх кінних заводів та численні пам’ятники часів СРСР.

Найбільш цікаві міста Луганської області

Цікаві місця Луганської області по районах

Ще деякі цікаві міста Луганської області

Культовим архітектурним надбанням регіону, що стрімко розбудовувався як індустріальний, є низка сільських і садибних храмів, розкиданих по території Луганщини. Серед перших — зведена в стилі класицизму Миколаївська церква (1787) біля гирла річки в Старому Айдарі і побудований в селі Осинове на пагорбку широкої тераси Айдару Успенська церква (1802 p., збереглися розписи XIX ст.), що є надзвичайно наочним втіленням архітектурного переходу від стилю бароко до класицизму. Садибні молитовні збереглися в маєтку в місті Олександрівськ — Вознесенська церква (1772) і в селі Весела Гора — Богородицька церква (1824).

Луганський природний заповідник у сучасному стані сформувався 1975 р. Його відділення — Стрільцівський і Провальський Степ — є еталонами типових східноєвропейських різнотравно-типчаково-ковилових степів, а третє — Станично-Луганське відділення (або Придонецька заплава) — заплавних екосистем лівобережної частини долини Сіверського Дінця. Заповідник опікується збереженням типових та реліктових тварин регіону і середовища їхнього перебування.

Стрільцівський Степ — невелика ділянка (площа 4,94 км2) колись значних Старобільських степів, що займали понад 400 км2. З 1805 р. це були угіддя тутешнього кінного заводу, 1936 р. вони стають місцевим заказником, а після війни — державним заповідником. Стрільцівський Степ є профільованим резерватом з охорони бабака європейського.

Станично-Луганське відділення (або Придонецька заплава) займає ділянки заплави і борової тераси (площа 4,94 км2) лівого берега ріки Сіверський Донець. Тут широке річище (до сотні метрів) Сіверського Дінця утворює крутий закрут, огинаючи високі схили дислокацій Донбасу. Ландшафтною родзинкою відділення є гармонійне поєднання листяних лісів з мальовничими луговими галявинами, тихими заводями стариць і гладдю озер.

Відділення «Провальський Степ» розташоване на сході краю в найбільш піднесеній частині Донецького кряжу. Його територія загальною площею 4,16 км2 з 1846 р. належала Провальському кінному заводу, а в повоєнні роки — місцевому радгоспу. Різноманітний рельєф і неоднорідний склад ґрунтоутворювальних порід зумовили строкатість рослинного покриву цих ділянок, завдяки чому Провальський Степ вирізняється серед інших степових заповідників України найбільшою флористичною розмаїтістю.

Рукотворною природничою перлиною Луганщини є Юницький ботанічний заказник, створений як наслідок кліматичних негараздів краю. 1891 р. надзвичайна посуха і потужні пилові бурі охопили південь Російської імперії. Задля виробляння принципів раціонального сільського господарювання в посушливих регіонах була створена особлива експедиція, яку очолив видатний ґрунтознавець Василь Докучаев. Він обрав клаптик Старобільського степу на сучасній Луганщині за одну із трьох стаціонарних дослідних ділянок.

У 1892—1899 pp. майже 90 га насаджень закріпили і залісили Старо-більську ділянку. Багато тогочасних дерев стоять і донині, а частину з них називають докучаєвськими смугами.

З 1894 р. зусилля видатного першопрохідця продовжив Костянтин Юницький, на честь якого і називається заказник. Завдяки йому в степу з’явилася безліч непритаманних до того цьому краю рослин — ялини, сосни, клени, ясени і паркові декоративні дерева й чагарники. Розпочата в позаминулому столітті натуралістами справа успішно розвивається і в наш час.