Іванківський район

На високих берегах річки Тетерів, притоці Славутича-Дніпра, за 80 кілометрів від Києва розкинулося мальовниче селище міського типу, райцентр Іванків.

В окремих документах є згадки, що в давнину Іванків називався Землею Трудинівського. Київський князь Олександр Володимирович (роки правління 1440—1455) подарував Землю Трудинівську київському боярину Олексі Юхновичу. Протягом багатьох десятиріч Трудинове переходило від одного власника до іншого, а в 1524 р. за наказом польського короля Сігізмунда дісталось київському міщанинові Тишку Проскурі, який у 1589 р. передав ці землі синові Іванові. Землю Трудинівського назвали Місцем Івановим. Пізніше місце Іванове почали називати просто Іванків.

Про перші поселення на терені Іванківського району свідчать сліди давньоруського городища X—XII ст., які збереглися на південно – східному краю селища, де нині розташований міський парк. Городище межувало із землями великих слов’янських племен: полян, що селилися південніше від Тетерева до Прип’яті, дреговичів, що мешкали північніше від Прип’яті, і на захід від древлянських земель — волинян. Ці та сусідні з ними східнослов’янські племена вже у VII-IX ст. жили єдиною сім’єю. На їхніх землях виникли перші князівства.

Іванківщина багата історичним минулим, уславлена людьми з величними подвигами.

26 квітня 1986 р. — одна з найтрагічніших дат в історії людства: аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Іванків опинився на межі, котра відокремлювала відносно «чисті» території від «забруднених» радіацією. Місто перетворилося на штаб боротьби з наслідками атомного лиха, його заполонили люди в захисній уніформі. Місцеве населення з тривогою очікувало наказу про евакуацію міста, але цього не сталося завдяки самопожертві земляків-пожежників.

З перших хвилин трагедії на боротьбу з вогнем виступило відділення пожежників і черговий караул на чолі з лейтенантом Віктором Кибенком. Люди, які боролися з пожежею, щоб запобігти її поширенню, дістали небезпечні для життя дози опромінення. 27 квітня 19 чоловік було доставлено в клінічну лікарню м. Москви, але, незважаючи на зусилля лікарів, шістьох врятувати не вдалося. Серед них був Віктор Миколайович Кибенок. Вдячні земляки спорудили йому пам’ятну композицію, яскравий колір якої й досі нагадує про те полум’я, яке забрало його життя…

В Іванківському районі, в селі Болотня, народилась і творила видатна народна художниця, заслужений діяч мистецтва України, майстер народної творчості, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка Марія Овксентіївна Примаченко. Її ім’я прославило Іванківщину на весь світ. Своє життя майстриня провела в рідному селі, де і похована неподалік від своєї оселі. На її могилі навіки приземлився казковий птах, зроблений зі смальти вдячними шанувальниками таланту поліської художниці. Мистецтво Марії Овксентіївни продовжує своє буття в картинах її сина Федора Васильовича Примаченка — заслуженого художника України, лауреата премії ім. Катерини Білокур, якого за вагомий внесок у розвиток національного мистецтва було нагороджено у 2001 р. орденом «За заслуги» III ступеня.

Багато талановитих і щедрих на добро людей виростила іванківська земля. Серед них — народна художниця України, заслужений майстер народної творчості, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, знаменита ткаля Ганна Іванівна Верес. Саме талановиті руки Ганни Іванівни оформлювали український павільйон у Загребі (1966), готель «Україна» (1978). Про 12-метрові рушники ткалі вже складено легенди.За довгі творчі роки Ганна Іванівна створила неймовірну кількість рушників, панно, декоративних тканин, які принесли майстрині всесвітню славу. В її рідному селі Обуховичі, що розташовано за 10 кілометрів від районного центру Іванкова, працює музей, експозиції якого присвячені мистецтву ткацтва. Тут демонструються роботи не тільки Ганни Верес, а й також інших майстрів цього ремесла. На Поліссі добре родить льон, і тому основним матеріалом для творчості є саме лляні полотна. Здавалося б, що таке обмеження звузить діапазон виробів з цієї рослини. Однак на виставці можна побачити як утилітарні речі, так і вишукані сорочки з тонкої тканини, прозорі легкі хустинки, макраме… Музей працює щодня.