Визначні місця м. Золочів
Золочівський замок – найбільш відома пам’ятка м. Золочів Львівської області. Всередині замку є 2 музеї та загадкові камені з висіченими на ними зашифрованими посланнями.
Церква святого Миколая у Золочеві – пам’ятка історії і культури XVI-XX століть, одна з найстаріших пам’яток Золочева. Церква поєднує у собі архітектурні риси XVI-XVIII століть відповідно до часу побудови і пізніших перебудов.
Золочівський двір – пам’ятка архітектури XIV-XVI ст. – найдавніша пам’ятка в Золочеві. З цього місця починається історія Золочева. Тут жив господар міста та околиць. З часом перетворений на притулок для старих.
Наразі (2013 р.) проводиться реставрація та реконструкція в діючу церкву.
Про заснування Золочева Львівської області говорить давня легенда. Неподалік нинішнього міста, на пагорбах в сторону сіл Городилів і Єлиховичі, було поселення Радече. Воно було знищене нападами орд раніше від Пліснеська. Лише небагатьом жителям вдалося врятуватись, ховаючись у зарослях навколишніх боліт. Там вони заснували нове поселення – Золочів. Давні золочів’яни прокладали в болоті стежки з дубових палів, по яких добиралися до своїх помешкань. Про них знали лише вони. Болото служило надійним захистом від нападників. Поступово поселення розрослося.
Ця легенда записана від старожилів на початку XX століття, коли у місті прокладали водогін і натрапили на ряди дубових колод у торфовищах.
На початку XV століття Золочів відомий як боярська осада. Розташоване на торговельних шляхах, місто швидко розрослося. У1523 році Золочів отримує Магдебурзьке право. Шістнадцяте століття – період найчастіших нападів татарських орд. У 1593 році сильний напад татар знищив майже всю околицю і давній дерев’яний замок. Місто занепало. Єдиним свідком тих часів залишився Золочівський двір.
На початку XVII століття нові господарі закладають у Золочеві нинішній замок, звільняють населення від податків. Міським громадам, церквам і монастирям надають привілеї. Отримавши надійний захист, місто швидко розбудовується. Це час найбільшого розвитку давнього Золочева. Декілька разів на рік відбуваються великі ярмарки. Сюди привозять свої товари іноземні купці, а звідси везуть ремісничі вироби, мед, рибу, фрукти. В ті часи у місті проживали українці, поляки, вірмени, євреї. Діяли дві українські церкви, костел, вірменська церква, синагога, Василіянський і Реформатський монастирі. У XVIII столітті закладають монастир оо. Піярів.
У 1772 році наші землі входять до складу Австрії. З другої половини XIX століття місто почало швидко розвиватися. У 1873 році в Золочеві відкрито залізничну станцію.
Двадцяте століття розпочалося із сильної пожежі 1903 року, яка знищила майже всю дерев’яну забудову міста. Відбудований Золочів незадовго знову зазнав сильної руйнації. В ході бойових дій, у часі Першої світової війни, місто два рази займали російські війська. Бойові дії тут проходили під час становлення ЗУНР і в ході українсько-польської війни. Великої шкоди місту завдала німецька окупація і наступ радянської армії під час Другої світової війни.
Двадцяте століття – час двох світових воєн, геноциду цілих народів та постійної боротьби українського народу за незалежність – завдало Золочеву непоправних людських втрат. Про цю сторінку історії найкраще розповідає місцевий некрополь – давній цвинтар, закладений ще у кінці XVIII століття.
Українсько-польська війна 1918-1920 років залишила на золочівському цвинтарі великий комплекс могил січових стрільців та мавзолей польських повстанців. Десь загубилася могила трьох молодих хлопців, які боролися за незалежність України, розстріляних у 1923 році польською владою. На початку липня 1941 року тут у великій спільній могилі поховали невинно замучених НКВДистами в’язнів замку-тюрми – 611, а тих кого впізнали – поряд. Лише у 1990 році, в час розпаду Радянського Союзу, на могилі побудували пам’ятник.
Відгомоном Другої світової війни є монумент воїнам радянської армії і могили німецьких військовополонених. Свідченням Голокосту є старий єврейський цвинтар і меморіальна дошка у замку. Жителі Золочівщини, учасники історії того часу, розкидані по далеких світах. Хтось як радянський солдат, а хтось як боєць дивізії «СС Галичина» у складі німецької армії лежать у спільних могилах у містах Європи. Тисячі людей вивезено у табори, тюрми і на спецпоселення в Сибір і на Далекий Схід. Багато залишилося там навіки. До 1951 року золочів’яни чинили опір у рядах УПА. Їх могилою стало болото, яке було коло тодішнього КГБ. У1991 році вони перепоховані на новому цвинтарі у Золочеві.
Вже у повоєнний час Золочівщина стала рідною домівкою для тисяч людей, яких вигнано з рідної їм Лемківщини, Холмщини і Підляшшя в результаті акції «Вісла».
Поріг третього тисячоліття древнє місто переступило у незалежній Україні, із відбудованими святинями, з новим обличчям. Визначним місцем Золочева уже став відреставрований замок.