Далеко від великих міст і гомінливих шляхів, у затишному куточку Малого Полісся, в районі сполучення трьох областей — Волинської, Львівської та Рівенської, розташовані три населені пункти: Берестечко, Пляшева, Острів, а між ними за зеленою стіною дерев — заповідник «Козацькі могили». Є якась велика сила у цих назвах: вони притягують до себе десятки тисяч людей з різних куточків нашої Батьківщини. Адже ж немає навкруги нічого надзвичайного: ані старовинних палаців чи замків, ані розкішних парків чи мальовничих гір — лише поля й ліси та зелені луки на болотах. Проте саме тут, у цих священних для українців місцях, змагалися і гинули колись за волю народу наші славні Предки. Тут легко перенестися уявою в бурхливе сімнадцяте століття, серцем торкнутися героїки давніх часів, коли Україна, зрошена кров’ю кращих своїх синів, лише у жорстокій борні з польськими й українськими магнатами бачила можливість поліпшити власну долю, завоювати для народу вільне життя.
Влітку 1651 р. на полях сіл Пляшева і Острів (теперішній Радивилывський район Ровенської області) відбулась одна з найбільших битв другого періоду Визвольної війни українського народу проти шляхетського поневолення 1648—1654 pp. Доведений до відчаю потрійним (соціально-економічним, національним та релігійним) гнітом, народ піднявся проти своїх гнобителів — шляхти і католицького духівництва. На чолі цього найбільшого з усіх народних повстань кінця XVI — першої половини XVII ст., яке переросло у Визвольну війну, став мудрий політик, здібний полководець — гетьман Богдан Хмельницький. На початку 1648 р. він вигнав із Запорізької Січі шляхетський урядовий гарнізон, уклав союз із кримським ханом Іслам-Гіреєм III і розпочав підготовку до рішучої збройної боротьби з польсько-шляхетськими військами. 16 травня 1648 p. військо Богдана Хмельницького, підсилене реєстровими козаками, які перейшли на бік повстанців, повністю розбило під Жовтими Водами частину королівського війська, очолюваного Стефаном Потоцьким, а 26 травня під Корсунем розгромило головні шляхетські сили під проводом великого коронного гетьмана Міколая Потоцького та польного гетьмана Мартина Калиновського (обидва потрапили в козацький, а відтак у татарський полон). На початку вересня 1648 р. нове шляхетське військо, в якому було понад 40 тисяч чоловік, під командуванням трьох польських магнатів — Домініка Заславського-Острозького, Миколи Остророга та Олександра Конєцпольського — з’єдналося з військом воєводи руського князя Яреми Вишневецького і прибуло під Пилявці (тепер Хмельницької області). Бої шляхетської армії з козацько-селянським військом Богдана Хмельницького закінчилися 24 вересня блискучою перемогою повстанців. їм відкрилася дорога на Львів і далі углиб Польщі. Після облог Львова і Замостя, знятих за наказом Богдана Хмельницького, у листопаді 1648 р. тимчасово було припинено воєнні дії, і війська повернулися на Україну.
Український народ прагнув скинути шляхетське ярмо і вбачав свій єдиний вихід у продовженні збройної боротьби. Навіть польські магнати, зокрема великий канцлер литовський Станіслав Альбрехт Радзивілл, розуміли справжню причину війни на Україні. У своєму діаріуші (літопису) він писав: «Хоч і в інших монархіях бувають бунти, ніде, однак, такий великий не поставав, як у нас в Польщі. Бо ніде так не гноблять підданих, як у нас. Було у нас раніше гноблення убогих, тепер же сталося гноблення ними багатих, і як раніше пани всілякими способами витискали кров зі своїх селян, так потім сталося навпаки». Шляхта ж не хотіла відмовитися від своїх привілеїв. У 1649 р. війна вибухнула з новою силою. На початку липня війська Богдана Хмельницького і кримського хана Іслам-Гірея III оточили фортецю у Збаражі на Тернопільщині, де замкнулося десять тисяч шляхетського війська на чолі з Яремою Вишневецьким. У запеклих боях під Збаражем серед багатьох загинули також козацькі полковники Бурлай, який раніше прославився здобуттям Сінопа, та Станіслав Мрозовицький, відомий Морозенко, чий образ оспівано у народній пісні:
Ой Морозе, Морозенку, ти ж славний козаче,
За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче…
Одночасно з облогою Збаража козацько-селянське та кримське нійська 15—16 серпня 1649 р. оточили польсько-шляхетську армію короля Яна Казимира під Зборовом (тепер Тернопільської області). Через зраду підкупленого королем хана Богдан Хмельницький змушений був задовольнитися підписанням з королем Зборівського договору, чим і завершився перший період Визвольної війни. Кількість реєстрових козаків зросла до 40 тисяч чоловік, королівським військам заборонялося перебувати у східній частині України, що знаходилася під контролем козацьких полків; король змушений був оголосити амністію всім учасникам повстання, в тому числі шляхтичам православного і католицького віровизнань, які воювали проти нього у складі козацько-селянської армії. Він також обіцяв розглянути на найближчому сеймі питання про ліквідацію унії. Незважаючи на деяке полегшення долі трудового українського народу, Зборівський договір не приніс йому звільнення від гніту. Він дозволяв шляхтичам — власникам маєтків на Україні — повертатись у свої села і змушувати селян виконувати панщизняні повинності. Через це у багатьох селах вибухали повстання проти гнобителів. І український народ прагнув волі, а шляхтичі, фактично втративши свої маєтки, вимагали від короля нової війни, щоб відновити своє панування і старі порядки.
У грудні 1650 р. королівський сейм вирішив розпочати війну. Він уповноважив короля збільшити кількість війська до 51 тисячі чоловік і скликати у відповідний час посполите рушення (загальне ополчення Шляхти). У лютому наступного року на Поділля виступило дванадцятитисячне військо під командуванням польного гетьмана Мартина Калиновського. Вночі з 19 на 20 лютого, порушуючи Зборівський договір, воно несподівано напало на козаків у містечку Красне. Гетьман Калиновський, знищуючи на своєму шляху Шаргород, Мурахву, Ямпіль і розташовані там козацькі гарнізони, з боями дійшов до Вінниці, де дорогу йому заступив вінницький полковник Іван Богун. Важкі бої під Вінницею підірвали сили армії Калиновського і примусили її відступати на захід. Слідом за відступаючими посувалися козацькі війська, не даючи перепочинку ворогові. Втрачаючи у постійних боях людей, коней, гармати, обоз з запасами провіанту, залишки війська Калиновського (близько 7 тисяч чоловік) у травні 1651 р. поблизу Добротвора (тепер Львівська область) з’єдналися з основними королівськими силами. Цими подіями фактично розпочався другий період Визвольної війни.
Довідавшись про поразку армії Калиновського, король Ян Кази мир розіслав до шляхти мобілізаційні листи, а 17 травня 1651 р. прибув у Сокаль (тепер Львівської області), де влаштував військовий табір і протягом місяця збирав та впорядковував свої війська.
Королівське військо складалося з регулярних частин (підрозділів), німецьких найманців та посполитого рушення, окремі загони яко го прибували з великим запізненням і без належного порядку. На боці короля були ще й приватні війська магнатів. Ймовірно, загальна чисельність війська становила 150 тисяч чоловік, а якщо врахувати озброєну і здатну до бою челядь, — то, мабуть, сягала й 200 тисяч.
16 червня все королівське військо у величезному неладі рушило з-під Сокаля до Берестечка. За ним тягнувся обоз у півмільйона возів, лише коней у війську, як вважають історики, було півтора мільйона. 19 червня король прибув до Берестечка. Його війська переправилися на правий берег Стиру і влаштували тут укріплений табір.
Хмельницький зі своїми військами знаходився тоді під Збаражем, а відтак перейшов під Колодне поблизу Вишнівця (тепер Тернопільської області). Тут, на Колодненському полі, він збирав і впорядковував війська та очікував свого сумнозвісного союзника — хана Іслам-Гірея III, який, погодившись прибути на допомогу, вимагав від Хмельницького не розпочинати військових дій проти короля до підходу татарів. Жодні тогочасні джерела не дають достовірних даних про кількість козацько-селянського війська Хмельницького. Воно могло нараховувати десь 120—140 тисяч чоловік. До королівського табору доходили чутки про те, що Хмельницький поділив повстанців на 12 полків по 12 тисяч чоловік у кожному і намагався збільшити чисельність козацької кінноти.
Біля Колодного гетьман скликав загальну раду повстанців, на якій його намір продовжувати війну з королем було схвалено. Дочекавшись прибуття кримського хана на чолі близько 28 тисяч воїнів, козацько-селянські і татарські війська рушили назустріч королівській армії. Перше зіткнення з нею відбулося 28 червня, друге — 29 червня. А наступного дня відбулася битва, під час якої татари втекли з поля бою, захопивши у полон Богдана Хмельницького. Через таку підступну зраду козацько-селянським військам довелося відступити на територію теперішнього села Острів, де вони збудували укріплений табір і протягом десяти днів його обороняли. Обраний наказним (тимчасовим) гетьманом, полковник Іван Богун розробив план відступу армії через болота правого берега ріки Пляшівки, який вдалося здійснити лише частково: більшість козацьких полків переправилися через річку, однак повстанці зазнали великих втрат. Здобиччю шляхти стали весь обоз і артилерія.
Козаки й повстанці, вийшовши з оточення, знову почали об’єднуватись у полки під проводом Богдана Хмельницького, який звільнився з полону. Незважаючи на фактично програну Берестецьку битву, гетьман не втратив авторитету серед народу, який бачив у ньому борця за його інтереси, вірив йому.
Уже через два місяці після Берестецької битви королівські війська під Білою Церквою зустріли настільки численні й добре озброєні козацько-селянські полки, що не наважилися атакувати їх і запропонували мирні переговори. 28 вересня 1651 р. вони завершилися під писанням Білоцерківського договору.
Берестецька битва була етапною віхою на шляху до видатної події, якою завершилася Визвольна війна, — Переяславської Ради 1654 р., що прийняла історичне рішення про возз’єднання України з Росією. Близько 360 років тому під Берестечком відгриміли гармати, віддзвеніли шаблі. Поля, колись щедро политі людською кров’ю, перетворились у мирні колгоспні лани. Та на берегах Стиру й Пляшівки ще й досі збереглися сліди тих буремних подій, а народ віками свято береже пам’ять про героїзм кращих своїх синів, які у бурхливі роки Визвольної війни віддали тут своє життя в одчайдушній борні проти шляхетського панування. Не забули нащадки, що тут, на полях під Берестечком, вирішувалася доля українського народу, а їхні предки гинули у боротьбі за скинення панського ярма. Для вшанування героїв Берестечка поблизу місця битви у 1910—1912 рр збудовано архітектурний комплекс «Козацькі могили», що, pаповідно до рішення уряду УРСР, у 1966 р. став музеєм-заповідником — відділом Ровенського краєзнавчого музею.
3 1970 р. місце битви досліджує археологічна експедиція Рывненського краєзнавчого музею. У 1973 р. окремі об’єкти на цій території (козацька переправа, озерце «Козакова Яма», місце захоронення загиблих козаків) рішенням виконкому Ровенської обласної Ради народних депутатів взято під державну охорону як пам’ятки історії українського народу. Щороку десятки тисяч людей відвідують ці місця, вшановують пам’ять полеглих, виявляють бажання дізнатися про події, що відбулися тут влітку 1651 р.
Зміст розділу «Козацькі могили»
- Історична довідка
- Табір польсько-шляхетських військ
- Поле битви під Берестечком
- Табір казацько-селянских військ
- Переправа
- Острів Гайок
- Козакова яма
- Урочище Монастирщина
- Архітектурний ансамбль
- Музей «Козацькі могили»