Переправа

У селі Острів, за млином, праворуч шосейної дороги Дубно—Берестечко простяглася заплава правого берега Пляшівки, охоплена із за ходу річкою, а зі сходу підвищенням, на якому розташувалася частини села, так звана Циганівка. Береги заплави місцями зближаються один до одного на відстань до 300 м, подекуди відступають, утворюючи широку долину з помітним слідом старого річища Пляшівки. Сама ж річка тепер уже тече новим, прокопаним у XIX ст. каналом. Рівний зеленим килим трави покрив місце колишнього болотного ставу, через який козаки й селянські повстанці відступали 10 липня 1651 р. з табору, обложеного польсько-шляхетськими військами. Минули сотні літ, забулися давні події, і ніхто з місцевих жителів, косячи цю сіножать, випасаючи тут худобу, не знав, що на порівняно невеликій глибині, під трав’яним покровом і шаром торфу, тут лежать кістки загиблих у завершальний день Берестецької битви, їхніх коней, особисті речі та зброя, яку тримали воїни в руках в останні хвилини бою. Земля берегла цю таємницю, а науковці не мали докладних відомостей про озброєння та обладнання козацько-селянської армії Богдана Хмельницького.

Влітку 1970 р. на допомогу історикам сюди прийшли археологи. З ініціативи автора путівника по музею «Козацькі могили» І. К. Свєшнікова і під його керівництвом експедиція Ровенського краєзнавчого музею быльше 20 років веде досі єдині на Україні розкопки місця козацької битви XVII ст. Першою вказівкою для пошуків стали людські і кінські кістяки та речі, виявлені під час прокопування кількох меліоративних траншей на місці колишнього болотного ставу. Уся площа переправи становить 4,5 га. Вже досліджено понад 2,5 га, де виявлено 90 людських та 36 кінських скелетів, знайдено близько п’яти з половиною тисяч речей, що належали учасникам битви — рядовим козакам, козацькій старшині, селянським повстанцям і місникам, польській шляхті. Це — вогнепальна і холодна зброя, предмети кінського спорядження, сумки, гаманці, взуття, різноманітні знаряддя, загальновійськові та особисті речі. Усі вони точно датовані, бо потрапили у болото після десятої години ранку 10 липня 1651 р., і є поки що єдиними у музеях України масовими знахідками достовірних козацьких та селянських речей середини XVII ст. Навіть речі польської шляхти знайшлися на переправі як трофеї козаків і селян.

Вивчаючи ці знахідки, стверджуємо, що через переправу поблизу південно-східної частини табору пройшли в основному козаки і лише нечисленні загони селян, основна частина яких, мабуть, відходила з табору через іншу переправу напроти місця свого постою. Справжнім відкриттям було виявлення російських речей. Знайдено мушкети роботи московських майстрів, оздоблену слоновою кісткою донську порохівницю, два нагрудні хрестики розповсюдженого на Дону типу. Слід підкреслити, що на Україні в XVI — XVII ст. не було звичаю носити нагрудні хрестики чи іконки, тому знайдені речі могли потрапити під Берестечко лише з людьми, які ними користувались. Про спільні дії запорізьких і донських козаків у багатьох походах знаємо з історичних джерел. Але факт участі людей з Дону у битві під Берестечком досі був невідомий. Одним із переконливих доказів українсько-російського братерства є також виявлений на переправі скелет чоловіка з масивною латунною сережкою біля правого вуха. Письмові джерела стверджують що вже наприкінці XVI ст. серед уроджених від полонених туркень донських козаків існував звичай носити сережку в правому вусі.

Запорізькі козаки перейняли цей звичай від донців щойно у другій половині XVIII ст.

Перші роботи на місці переправи були спрямовані на пошуки залишків греблі, збудованої з наказу Івана Богуна в ніч на 10 липня 1651 р. Врешті в 1971 р. вдалося виявити її рештки. Болотний торф’яний грунт завдяки своїм консервуючим властивостям зберіг для нас під Берестечком вироби з органічних речовин — дерева і шкіри, що у звичайній «сухій» землі повністю юзкладаються. Вузька, до 2 м завширшки, переправа не залишилась у своєму первісному вигляді: десятки тисяч людських ніг і кінських копит її значно розсунули, а весняні паводки розмили. Найкраще зберігся її східний кінець. Встановлено, що тут затопили в болото колоди зрубаних дерев, які перекрито поперечно покладеними тоншими стовбурами, балками з розібраних будинків, дошками, частинами возів. На цю конструкцію було настелено шар хмизу, в якому траплялись фрагменти сідел, втоптані в болото чоботи, зброя та особисті речі козаків. Гребля була вузька, люди брели, минаючи її, через болото, прямуючи до високого східного берега заплави. У 1984 р. експедиція досліджувала початок цієї переправи поблизу сьогоднішнього мосту через Пляшівку. Тут, переходячи річку, деякі козаки змушені були кидати свою зброю. На розкритій площі знайдено 19 мушкетів, 4 шаблі, 2 бойові коси, 8 чеканів і бойових сокир, особисті речі козаків. Значна частина цих знахідок поповнила музейну експозицію.

У процесі дослідження площі переправи вимальовувалася картина трагедії 10 липня 1651 р. в усіх її подробицях. Люди лежать так, як їх захопила смерть; один — на спині, інший — на боці, ще інший — долілиць. В одному місці знаходимо кістяк, в іншому — два, три, чотири, поруч або й один на одному. На черепах — сліди шабельних ударів, інколи поміж кістками — свинцеві кулі від мушкетів. То тут то там зустрічаються кінські скелети також у різних позах. І між їхніми кістками трапляються кулі. На болоті тривав бій. Це підтверджується знахідками поламаних шабель та іншої зброї, порубаними і простріленими кістяками загиблих. Дані розкопок спростовують твердження польсько-шляхетських письмових джерел про те, що козаки і селяни, не захищаючись, потопились у болоті. Насправді вони стримували наступ ворогів, вступали з ними у бій, в якому гинули зі зброєю в руках, знищуючи не одного ворога. Шляхтичі тіла своїх убитих підбирали, а козаків та селян, пограбувавши, залишали на болоті. Тому, як правило, безпосередньо біля розкритих розкопками людських і кінських кістяків не знаходимо ніяких речей.

Останки загиблих дбайливо збираємо і складаємо на вічний спочинок у підземелля Георгіївської церкви заповідника «Козацькі могили», а знайдені на переправі речі після реставрації та консервації стають експонатами музею.

Археологам вдалося відтворити подробиці загибелі окремих людей. Череп одного козака має сім слідів ударів шаблею. Вивчаючи черговість цих зарубок, з’ясовуємо, шо першу невелику рану, нанесену кінцем шаблі над лівим оком, козак міг одержати лише в бою віч-на-віч із противником. Поранений, він почав відступати. Наступні чотири неглибокі рани нанесено ззаду зверху вниз. Очевидно, козака переслідували на коні. Шостий удар виявився смертельним: шабля глибоко врізалась у потилицю. Козак упав на правий бік, а шляхтич, зіскочивши з коня, сьомим ударом відрубав йому голову, перетявши основу черепа й шийні хребці.

Скелет іншого козака виявлено за чотири метри від високого берега заплави. Підпираючись дерев’яним кілком, він пройшов усе болото і, мабуть, поранений, не мав уже сил піднятись на берег. Поклав кілок під себе, сів у густу болотну рідину і так загинув. З розташування його кісток виникає, що смерть застала цю людину у сидячому положенні. Просидів він тут рівно 320 років: 10 липня 1971 р. лопати археологів відслонили його кістяк. Поруч лежали рештки чобіт і пояса з підвішеними до нього речами — ножем, дерев’яною ложкою у шкіряному футлярі, викруткою, гаком до підвішування шаблі, шкіряним гаманцем з трьох відділень. В одному з них — 20 куль до пістоля, три кремінці до замка вогнепальної зброї, бронзовий ґудзик від жупана. У другому 42 дрібні срібні монети польського і шведського карбування та кістянии перстень для охорони пальця від удару тятиви лука. У третьому відділенні лежав жіночий перстень, плетений із срібних дротиків. Для кого ж козак його носив з собою у боях і походах? Кому сподівався його віддати? Ця знахідка навіює сумні роздуми. Авжеж, не одна дівчина чи молодиця виплакала очі, виглядаючи з-під Берестечка своїм милого… Багатьох у цей день, 10 липня 1651 р., недорахувалися козаки у своїх рядах…

Під самим берегом виявлено кістяки двох хлопчиків віком 12—14 і 8—10 років. Ноги старшого по коліна стриміли в намулі; він лежав на спині, покриваючи скелет молодшого. На підставі положення кістякім можна відтворити обставини загибелі цих дітей, які разом із старшими рятували своє життя від озвірілої шляхти. Мабуть, вони брели через і трясовину, обминаючи глибокі ями, і старший вів за руку молодшого. Але під берегом, де шар намулу був товстіший, а вода глибша, старший взяв молодшого на плечі. Вага малого виявилася непосильною для дитини. Він уже не міг витягнути ноги, що глибоко застрягли в намулі, і, знесилений, впав на спину… На грудях старшого знайдено рештки оздобленої кістяними пластинками коробочки, а в ній — 44 свинцеві кулі до мушкета. Видно, і він виконував якісь функції в обложеному таборі.

Результати розкопок дають можливість відтворити картину відступу через переправу. Перед нашими очима постає заросле очеретом рясовиння з більшими й меншими озерцями чорної води. Люди бредуть по коліна й по пояс у болоті, падають, знову бредуть до високого східного берега. Ззаду від табору наступає шляхта. Раз у раз спалахують мушкетні постріли. То тут то там серед болота вибухає короткий бій. Оточені групами ворогів, люди завзято бороняться, відступають, знову повертаються до них обличчям. А біля самого берега, де зрадницька трясовина чекає на жертви, борсаються коні, провалюються люди, виринають на поверхню людські голови і знову зникають у чорній густій рідині. Болото виє суцільним жахливим криком — стогнуть люди, кличуть на допомогу, страшно іржуть коні… А на північному кінці болота лунають постріли, триває бій. Там, на острові Гайок, відбивають атаки шляхетського війська 300 мужніх козаків. Надвечір загони польських шляхтичів, перейшовши на правий берег річки, беруть відступаючих у перехресний вогонь. Люди Яреми Вишневецького витягають з болота і беруть у полон греків Івана Тафларія і Юрія Карапіпера, які супроводжували митрополита Йоасафа, а також турецького посла, який привіз Богдану Хмельницькому від султана почесну шаблю з чудової дамаської сталі. Ніч припинила криваві події. Козацька переправа замовкла на довгі 320 роки. Тепер вона повільно розкриває археологам свої таємниці і розповідає про те справжнє пекло, що вирувало тут 10 липня 1651 року…

Зміст розділу «Козацькі могили»

Ще цікаві місця: