Табір польско-шляхетських військ

Ліворуч шосейної дороги Берестечко—Дубно на правому березі Стиру ще наприкінці XIX ст. можна було бачити рештки земляних укріплень, що залишилися від побудованого тут у червні 1651 р. табору польсько-шляхетських військ. Сьогодні ця територія передмістя Берестечка — Піски – повністю забудована, і залишки колишніх фортифікацій вже непомітні. Як можна судити з коротких згадок у листах учасників та виготовленого у XVII ст. для королівської канцелярії плану Берестецької битви, табір у формі прямокутника із заокругленими кутами займав доволі велику територію і, згідно з тодішніми правилами фортифікації, був з трьох боків захищений земляним валом і декількома ровами, а з четвертого (західного) боку — річкою Стир. Вздовж валу було розташовано 12 редутів для обстрілу передпілля табору. В’їзд через прохід у валі знаходився зі східного боку. З Берестечком табір з’єднував міст через Стир.

Майже в центрі укріпленої площі стояли намети короля та його найближчого оточення, обабіч було відведено місця постою полків королівської армії, німецьких найманців та військ окремих магнатів. За порядком у розташуванні військ стежив призначений королем урядник — обозний. Один із шляхтичів у листі з-під Берестечка висловлював обурення тим, що окремі полки не підпорядковуються наказам обозного, і кожний стає там, де йому заманеться. Ще менш дисциплінованим виявилося посполите рушення, яке відмовилося переправлятися через Стир і, розташувавшись на лівому березі річки, вимагало переїзду короля до шляхетського неукріпленого табору, посилаючись на давні звичаї, за якими армією повинні командувати гетьмани, а король — посполитим рушенням. Відмова короля залишити регулярні війська обурила шляхту, але після паніки, викликаної чуткою про переправу татар через Стир, посполите рушення спішно перейшло на правий берег річки у королівський табір.

Склад зібраної у таборі під Берестечком королівської армії не був однорідним. Крім регулярних королівських полків, що складалися в основному зі шляхтичів із корінної Польщі і Литви, тут були німецькі найманці, шляхта з усіх кінців Польщі, об’єднана в полки посполитого рушення, приватні війська польських магнатів, а також таких українських панів, як воєвода київський Адам Кисіль, князь Самуїл Карл Корецький, волинський підстолій князь Хома (Томаш) Козика, воєвода руський князь Ярема Вишневецький, київський каштелян Бжостовський, ротмістр Балабан та багато інших. Незважаючи на своє українське походження та православне віровизнання, ці пани вірно служили шляхетській справі і воювали проти свого народу.

Класові інтереси привели у цей табір також декого з представників козацької верхівки — Середу, Забузького, Яська Ясноборського, Янсуля і Ганжу, а згодом (під час Берестецької битви) і переяславського полковника Михайла Крису. Вони були найактивнішими розвідниками королівського війська, знищували козацькі загони, приводили у табір полонених козаків для допитів, тортур і страти, за що одержували від короля щедру нагороду. Активно підтримували короля і шляхту українські свяіщеники-уніати на чолі з колишнім ігуменом Холмського василіанського монастиря Яковом Сушею. Відібравши від православних чудотворну ікону Холмської Богоматері, Яків Суша з іншими уніатськими священиками прибув до короля і щоденно перед цією іконою відправляв молебні за перемогу шляхтичів над повсталим проти їх гніту українським народом. Він же після Берестецької битви відправив перед іконою Холмської Богоматері у присутності короля і магнатів урочисте богослужіння та відспівав гімн-подяку за перемогу. У Берестецькому таборі намет з поставленою на вівтарі іконою та намет Суші знаходились безпосередньо поруч з королівською резиденцією. За зраду інтересів українського народу Суша одержав щедру нагороду: після битви король призначив його єпископом і підпорядкував йому всі відібрані від православних церкви Холмської єпархії.

Погано організована королівська розвідка не давала шляхті достовірних даних про військові плани Богдана Хмельницького. Натомість гетьман був добре інформований місцевим населенням про пересування королівського війська і для дезорієнтації ворога поширював чутки про свої наміри відводу військ на схід України. Очевидно, за його дорученням 20 червня під Берестечко до короля прибули делегації ченців з Почаївського монастиря і міщан із Вишнівця. Вони просили захисту від королівських військ, що будуть проходити через Почаїв і Вишнівець, переслідуючи відступаючу армію Богдана Хмельницького. Як випливає зі свідчень захоплених у полон козаків і татарів, Хмельницький хотів, щоб королівська армія вийшла з табору, бо під час маршу, зокрема на переправах, її легше було б перемогти. Під впливом усіх цих чуток король наказав військам 27 червня залишити Берестецький табір і вирушити під Дубно, де він сподівався заступити шлях Хмельницькому в Його просуванні на схід. Однак того ж дня колишній реєстровий козак Забузький з роз’їзду Яреми Вишневецького повідомив про наближення передових татарських загонів. Це змусило короля відкликати назад частину обозу, що вирушила вже в дорогу, і заборонити всім (під загрозою смертної кари) виходити з табору.

Під час збройних сутичок між королівськими і татарськими та козацько-селянськими військами табір служив надійним місцем відсту полкам магнатів брацлавського воєводи Станіслава Лянцкоронсько Станіслава (воєводи подільського) і Міколая Потоцьких, воєводи краківського Станіслава Любомирського, воєводи вітебського Павла Сапеги, Яна (старости яворівського) та Марека (старости красноставського) Собєських, що 29 червня ледве врятувались від повного розгрому. З татарського боку у цій сутичці загинув союзник Богдана Хмельницького мурза перекопський Тугай-бей. За свідченням очевидця, поля між Лешневим і Берестечком після цього бою були вкриті тілами загибли. Всюди лежали відрубані голови, руки, навпіл перетяті тіла. За непевними підрахунками, лише знатних шляхтичів у цей день полягло понад 300 осіб. Козаки здобули прапор великого коронного гетьмана Міколая Потоцького. Зі значними втратами після бою повернулася шляхта в табір. Після цієї відчутної поразки над табором витало почуття тривоги і непевності за завтрашній день. З валів уважно спостерігали за пересуванням військ Богдана Хмельницького та Іслам-Гірея III. На вечір поля на південний схід від табору вкрила татарська кіннота, на пагорбки у трьох кілометрах на південь від королівських укріплень все прибували й прибували козацькі полки. Неспокій запанував у шляхетських рядах. Почало сутеніти, коли шляхтичі побачили на полі перед самим табором якусь одиноку постать. Стара жінка брела по полю, інколи нахилялася до землі і щось збирала у горщечки. Озброєний натовп оточив стару. З горщечків, вибитих із рук жінки, висипалися висушені й живі жаби, ящірки, вужі, зібрані, мабуть, для виготовлення ліків за народними рецептами. Забобонний страх охопив шляхтичів. «Відьма, яка чарує поле майбутньої битви»,— гукали вони. І в одye мить стара впала на землю, посічена шаблями. Про цей «геройський» вчинок, якому шляхта надавала особливо великого значення, пишуть у своїх листах з-під Берестечка різні учасники битви і навіть доповідають брату Яна Казимира — королевичу Каролю.

В день битви, 30 червня, король наказав військам вийти з табору, а вздовж валу розставити гусарські списи з червоними стрічками для створення враження, нібито в нього є ще численні військові резерви. Щоб відрізати шляхті дорогу до відступу, за розпорядженням короля було спалено міст через Стир.

Берестецький табір був резиденцією короля і більшості магнатів до 14 липня, хоча значна частина війська на чолі з Міколаєм Потоцьким, облягаючи з 1 по 10 липня козацько-селянський табір, зайняла підвищення на південь від Острова. На височині між селами Острів і Митниця, де в час битви знаходилася ставка хана Іслам-Гірея III, Потоцький наказав поставити свій і королівський намети. Ян Казимир приїздив сюди двічі на день аж до закінчення облоги.

Зміст розділу «Козацькі могили»

Ще цікаві місця: