На схід від Борисполя, за 70 км від Києва, розташоване одне з давніх поселень Лівобережної України — Баришівка — селище міського типу, залізнична станція, центр району, який був утворений у 1965 р. Його площа — 957,6 км2, або 3,4% території Київщини.
Історичний шлях Баришівщини тісно пов’язаний із драматичною історією України. Пращури баришівчан захищали свою незалежність у битвах із Золотою ордою, литовськими феодалами та польською шляхтою. Гучною хвилею прокотились по баришівський землі народні повстання під проводом Наливайка, Павлюка й Острянина.
Щодо походження назви селища існує кілька версій. Відомий історик А. В. Стороженко пов’язував її з літописним Баручем, що вперше згаданий у 1125—1126 рр. Інші дослідники подають відомості про існування на місці сучасної Баришівки володіння київського князя Бориса (XI ст.) — Борисівки, а в народній вимові Баришівки (сусідній Бориспіль місцеве населення називає Баришпіль).
У XII ст. Баришівка зазнала спустошливого нападу монголо-татар. Відбудували її у другій половині XVI ст. козаки, втікачі-селяни й ремісники з Ходорова, Ржищева, Дивини та інших міст і сіл Правобережжя.
У літописах XVII ст. Баришівка згадується як важливий укріплений пункт. Місцеві жителі брали участь у селянських повстаннях під проводом Тараса Трясила.
У 1843 р. селище відвідав Т. Шевченко. Поет оглянув розкопаний курган, який, до речі, зберігся до наших часів і знаходиться біля міста Березань.
Типовий ландшафт для Баришівського району: родючі поля, худоба на випасі, захопливий пташиний спів. Недарма споконвіку славилися ці землі: тут збирали мед, здобували торф, навіть займалися виробництвом шовку! Щоб мати уявлення про душу українського народу, потрібно відвідати тутешні лани, села, простежити за темпом життя місцевих орачів: неспішним, вдумливим, синхронізованим з природою… Коли приходить час сіяти — вони активні, зібрані, радісні. Коли час жнив вимагає від людей напруження всіх сил — тоді усі, від малого до старого, збираючи врожай, вклоняються низенько землі-годувальниці, і благають від сонця хоча б трошки затримати свою ходу, аби встигнути їм зробити належне. На обжинках по селах починають співати пісень, справляти весілля. Комори повні дарами землі, майбутні холоди не лякають, з’являється вільний час, а значить, є нагода вгамувати жагу творчості, поміркувати над життям…
Баришівський митець Микола Биков, який мешкає на вулиці Пролетарській, оздобив паркан різьбленою композицією. У його майстерні живопис і скульптура живуть поруч, а стіни прикрашають розписи, бо так красивіше! Земля — краса! Люди, які усвідомили це, прикрашають довкілля храмами, парками, садами. Церкви Баришівського району вишукані, вони розташовані в наймальовничіших кутках цього краю.
Подивіться на церкви сіл Гостролуччя та Селище: їх архітектурі можуть позаздрити навіть храми великих міст! Багато віків тому (II тис. до н. е. — II ст. н. е.) на місці сучасного Селища жили люди, про що свідчать археологічні знахідки, і такий факт також дає право цій місцевості пишатися своїм минулим.
Ріка Трубіж, яка є основною водною артерією району, тиха та спокійна. Береги, що покриті очеретом, дають притулок численним птахам і звірам. Відпочивати в цих краях — насолода й наснага!
Ще цікаві місця, пов’язані з Баришівським районом: Березань (адміністративно не підпорядковане Баришівському району, але територіально знаходиться в його межах)
Ще цікаві місця: