Козацькі могили

Поодаль від великих міст в тихому куточку Малого Полісся над річкою Стир та її притокою Пляшівка біля села Пляшева Радивилівського району Рівненської області знаходиться заповідник «Козацькі могили» – священне місце Берестецької битви 1651 року. Щорічно його відвідують десятки тисяч екскурсантів з усіх кінців нашої країни і з закордону. Вони віддають данину поваги полеглим героям, знайомляться з експонатами музею, схиляють голову перед прахом жертв однієї з найкривавіших битв періоду Визвольної війни українського народу XVII ст. від шляхетського гніту.

Детальніше про «Козацькі могили»

У 1648 р. трудовий народ під проводом гетьмана Богдана Хмельницького піднявся на боротьбу проти соціального, національного і релігійного гніту польських і українських магнатів. Козацько-селянські війська Богдана Хмельницького в перший рік Визвольної війни завдали ряд поразок польсько-шляхетської армії під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, дійшли до Львова і Замостя, потім тимчасово повернулися на Україну. У 1649 р. військові дії поновилися з новою силою. Однак підписаний у серпні 1649 р. польським королем і Богданом Хмельницьким Зборівський договір не задовольнив жодну зі сторін, і королівський сейм у грудні 1650 вирішив продовжити війну. Так почався другий період Визвольної війни, що досяг свого апогею в червні-липні 1651 р., коли обидві армії зійшлися під Берестечком. Закуті в сталеві обладунки, прекрасно озброєні і навчені польсько-шляхетські війська прийшли сюди з наміром остаточно підкорити повсталий проти їхньої влади український народ, знову змусити його працювати на вельможних панів. Богдан Хмельницький привів козацькі полки і повстанців, нерідко озброєних сокирами, косами і навіть палицями. Прийшов нібито на допомогу Хмельницькому кримський хан Іслам-Гірей III, але він виявився ненадійним союзником. Хан втік з поля бою, захопивши в полон Богдана Хмельницького, чим поставив козацько-селянське військо в надзвичайно скрутне становище. Козаки і повстанці продовжували бої, не здавалися ворогу, але змушені були піти через важкопрохідні болота, де багато з них загинули. А ті, кому вдалося врятуватися, йшли знову до Богдана Хмельницького (що звільнився з полону) продовжувати боротьбу за волю українського народу, яка обернулася на Переяславській Раді великим актом об’єднання двох братніх народів.

Майже 340 років тому замовкли під Берестечком гармати. Але землі і болота на місці битви зберігають сліди минулих подій, кістки загиблих, кинуті ними зброю і речі. Велика кількість цих реліквій зібрано в залах музею-заповідника «Козацькі могили», побудованого для увічнення пам’яті героїв. Метою цього онлайн-путівника є ознайомлення читача з місцями історичних подію 1651 р., архітектурним ансамблем на острові Журавлиха і експозицією музею-заповідника «Козацькі могили».

Табір королівських військ знаходився на правому березі річки Стир на території теперішнього південного передмістя Берестечка. Він був побудований в червні 1651 р. за наказом польського короля Яка Казимира. На плані Берестецької битви укріплення табору мають форму великого прямокутника, оточеного з трьох боків валом з дванадцятьма редутами і ровом. Четверта сторона була захищена річкою Стир. У центрі перебували намети короля і його сановників, поруч розташовувалися кінні та піші полки. Письмові джерела не дають можливості точно визначити кількість шляхетської армії. Найбільш вірогідною представляється цифра 150 тисяч чоловік або 200 тисяч (якщо вважати також збройну челядь). Склад армії був неоднорідним: королівські полки з польських і литовських шляхтичів, приватні війська польських і українських магнатів, німецькі найманці, шляхетське ополчення з усіх кінців Польщі, деякі представники верхівки реєстрових козаків, українські священики-уніати. Всіх їх привели сюди класові інтереси.

Богдан Хмельницький в цей час стояв табором біля Колодного під Вишнівцем (нині Тернопільська область), де збирав війська (близько 120-140 тисяч чоловік) і чекав кримських татар (вони прийшли в кількості близько 28 тисяч). Його армія складалася з козацьких полків, повсталих селян і міських ремісників. Письмові джерела згадують також про дрібних польських шляхтичів, що билися в рядах козацько-селянської армії проти свавілля мaгнатів. Хмельницький дезінформував короля чутками про свій намір відступити в східну частину України.

Під впливом цих чуток король наказав своїй армії рушити під Дубно і відрізати Хмельницькому шлях до відступу. Проте розвідка повідомила королю про наближення передових татарських і козацьких загонів, з якими шляхті довелося витримати бої 28 і 29 червня.

Поле битви. Вранці 30 червня 1651 поля між селами Солон і Пляшева на півночі, Островом на сході і Митниця на півдні покрили сотні тисяч озброєних людей. На смертний бій сюди зійшлися з обох сторін близько півмільйона людей.

Козацько-селянські полки зайняли північну частину поля між селами Пляшева та Острів, хан розташувався на південь від них на пагорбі між Островом і Митниця, а його війська півмісяцем оточили підніжжя пагорба. Козаки почали споруджувати свої укріплення у вигляді великого прямокутника з декількох рядів возів.

Король розділив свою армію на три частини, доручивши командування лівим крилом Мартину Калиновському та Ієремії Вишневецькому. Ці війська стояли вздовж річки Стир від табору до села Солонева. Правим крилом, що стояли під лісом на березі Стиру, командував коронний гетьман Микола Потоцький, центром армії – сам король, який зібрав тут німецьких найманців, гусарський полк і всю артилерію. Під прикриттям густого туману обидві армії готувалися до бою, що почався лише близько 16 години невдалої кінної атакою Вишневецького на козацькі полки.

Центр королівської армії почав наступ на татар, обстрілюючи з гармат ставку хана. Татари не витримали артилерійського вогню і, кинувши все своє майно, бігли разом з ханом. Богдан Хмельницький наздогнав хана в семи кілометрах від місця битви, умовляв його повернутися, але хан, розсерджений поразкою, захопив його в полон і повіз із собою. Після втечі татар козацько-селянська армія відійшла на південний схід, де приступила до будівництва укріплень. На північний захід від заповідника «Козацькі могили» збереглися сліди розораного валу, що складав колись частина укріплень бойового козацького табору.

Козацько-селянський табір, за свідченням очевидців, знаходився на лівому березі річки Пляшівки, «над річкою Пліснявою». Сьогодні цей висохлий рукав Пляшівки, що зберіг стару назву, знаходиться в центрі села Острова. У листах під Берестечка шляхтичі відзначали зручне в стратегічному відношенні розташування табору і потужність його земляних укріплень. У центрі табору стояли намети Богдана Хмельницького, козацької старшини і коринфського митрополита Іоасафа – ідейного помічника Хмельницького. Протягом десяти днів шляхта з трьох сторін безуспішно осаджувала табір, з четвертого його захищала болотиста заплава річки Пляшівки.

Козаки тимчасово обрали гетьманом Кропив’янського полковника Філона Джаджалія, робили сміливі вилазки і пробували вести переговори з королем про мир на умовах Зборівського договору. 9 липня вони обрали тимчасовим гетьманом вінницького полковника Івана Богуна, який наказав побудувати переправу через болото.

Переправа. Вранці 10 липня Богун зробив вилазку через переправу для розчищення дороги військам. Однак він не погодив своїх планів з повстанцями, які, не знаючи про наміри Богуна, вирішили, що козаки їх кинули напризволяще, і в паніці побігли до переправи. Івану Богуну не вдалося стримати втечу, і він уже не зміг повернутися в табір. Шляхта, що увірвалася в табір, знищила залишившихся там людей, в тому числі митрополита Іоасафа та його диякона грецького ченця Павла, повністю розграбувала табір і почала переслідування відступаючих на болоті.

З 1970 р. Рівненський краєзнавчий музей веде археологічні розкопки місця переправи. Досліджено понад двох гектарів площі, знайдені 90 людських та 36 кінських кістяків, понад 5000 речей учасників битви – рядових козаків, козацької старшини, селянських повстанців, ремісників, донських козаків і московських стрільців, які брали, як вдалося встановити, участь в битві у складі війск Богдана Хмельницького, а також речі польської шляхти. Торф’яний грунт законсервував унікальні вироби з дерева і шкіри – взуття козаків і селян, порохівниці, начиння, зброя.

Острів Гайок, розташований серед болотистої заплави річки Пляшівки в 1,5 км на південний схід від заповідника «Козацькі могили», за всіма даними, був місцем героїчного бою 300 козаків, які стримували 10 липня наступ шляхти. Письмові джерела того часу докладно описують, як оточені на острові козаки вперто захищалися, наносячи втрати супротивникові, і відкинули пропозицію гетьмана Потоцького їх помилувати. Проти них були послані ще кілька полків, покликані роз’єднати захисників на окремі групи. Мужні козаки не здавалися ворогу і всі загинули, залишившись, за висловом шляхетських істориків, непереможеним. Сьогодні на острові знаходиться хутір Гайок, а про подвиг героїв-козаків нагадують лише знахідки втраченої під час бою зброї.

Козакова Яма. Невелике озеро серед болота в заплаві Пляшівки традиція пов’язує з місцем загибелі останнього з 300 козаків, що билися на острові. Польські джерела згадують про козака, який знайшов човен на болотному озері і протягом кількох годин мушкетом і косою відбивався від оточившої його шляхти. Він гордо відмовився від обіцяного королем помилування і, поранений чотирнадцятьма кулями, продовжував бій, поки не був добитий одним шляхтичем і німецьким найманцем.

Урочище Монастирщина – піщаний пагорб біля Казакової Ями. На галявині серед молодих сосен стоять два кам’яних хреста; на одному з них вирізана дата – 1651. Тут місцеве населення поховало тіла загиблих на переправі і в таборі 10 липня 1651. Під час будівництва ансамблю заповідника «Козацькі могили» частина цього цвинтаря була розкопана, а кістки загиблих були перенесені в підземелля храму-пам’ятника на острові Журавлиха.

Ансамбль заповідника «Козацькі могили» розташований на острові Журавлиха в заплаві лівого берега Пляшівки. Він був споруджений в 1910-1914 роках в основному на народні пожертвування. Його центральним будинком є ??не маюча аналогів триярусна Георгіївська церква у стилі українського бароко, побудована за затвердженим А. В. Щусєвим проектом його учня В. М. Максимова. Іконостас церкви, який є одночасно її західною стіною, а також деякі внутрішні розписи виконані відомим українським художником І. С. Їжакевичем. У підземному ярусі храму зберігаються зібрані на місці Берестецької битви кістки загиблих козаків і повстанців.

На територію заповідника в 1912 р. з сусіднього села Острова була перевезена Михайлівська церква, збудована в 1650 р. Підземний хід довжиною 50 м з’єднує її з нижнім ярусом Георгіївської церкви. Розкопками місця, на якому раніше стояла в селі Острів Михайлівська церква, встановлено, що в її притворі були поховані убиті в козацько-селянському таборі 10 липня 1651 коринфський митрополит Іоасаф та грецький чернець Павло.

Музей «Козацькі могили» знаходиться на території заповідника в колишньому монастирському будинку. Експозиція розміщена в семи залах і присвячена в основному подіям під Берестечком 1651 р. Її перший зал включає матеріали до початку битви, в другому знаходиться діорама, яка представляє початок битви – невдалу атаку Вишневецького на козацький похідний табір. У третьому залі, заповненому знайденими при розкопках оригінальними експонатами, показані зразки козацького озброєння. Одна вітрина присвячена кулелійній справі, в інший зібрані речі польської шляхти, в наступній – донських козаків і московських стрільців, в тому числі нагрудні хрестики та іконка, бердиш стрільця, мушкети московської роботи.

У четвертому залі показаний склад козацько-селянської армії і класове розшарування українського козацтва. Тут – речі та зброя знатних і рядових козаків, селянських повстанців, інструменти повсталих ремісників. У вітринах зібрані зразки знайдених на переправі мушкетів, мідних котлів для приготування їжі, ножів, дерев’яних ложок в шкіряних футлярах. Експонуються скульптурні портрети козаків, виконані московськими антропологами.

П’ятий і наступні зали експозиції присвячені останнім подіям Берестецької битви, Переяславській Раді, короткого викладу історії України другої половини XVII – XVIII століть.

Ще цікаві місця:

у поміч мандрівнику